Розділ 12

— Міс Крамер, — кучер зупинив карету і відчинив дверцята, — дозвольте.

Я не дуже охоче вибралася з екіпажу на одній із глухих вуличок людського кварталу. І зіщулилася. Навіть удень у цьому кам'яному лісі було не по собі. Якось надто похмуро.

— На вас чекають на паралельній вулиці, — додав перевертень, який мене сюди привіз.

Переконавшись, що я все зрозуміла, він стрибнув на козли і клацнув поводами. Під гуркіт коліс я залишилась у житловому людському кварталі одна — у стовпі піднятого каретою пилу.

Провісники сезону дощів тут відчувалися гостріше. Пориви вітру раз у раз хлестали по щоках, збивали волосся і тягли кудись убік юбку сукні.

Зібравшись із духом, я пішла туди, де мене чекали. І, на власний подив, за кілька хвилин опинилася на практично повністю оточеній вулиці.

Ні, прості люди продовжували час від часу проходити повз, ніби нічого не помічаючи. Але я бачила демона в тому темному провулку, чаклуна, який ніби ненароком розмовляє з перевертнем у кількох метрах від мене…

Для сьогоднішньої вилазки королівські слідчі обрали тих представників магічних рас, які могли хоч віддалено зійти за людей. Особливо якщо приховати роги під каптурами, а колір райдужок та форму зіниць прикрити окулярами.

Джеремі я знайшла за кілька хвилин. Чаклун дивився на мене весь цей час з-під полів капелюха-котелка.

Темний плащ, тростина зі срібним набалдашником і блискуча печатка на середньому пальці правої руки. Це все, що я встигла відзначити, коли опинилася поряд.

Ну і ще те, що він був вищим, ніж мені здавалося до цього.

— Доброго дня, міс Крамер, — тихо привітав він. — Ви затрималися.

— Чому ми тут? — проігнорувала я докір. — Хіба допит не проводиться у вашій вежі?

— Тільки якщо на допит запрошують магічних істот, — трохи нахилив він голову. — А ми з вами сьогодні діятимемо від імені людей.

— Зачекайте, що? — я спохмурніла, не розуміючи, про що він взагалі говорить.

— Сьогодні ви і я люди, — повторив чаклун. — Дозвольте ваше посвідчення, міс Крамер.

Я простягла йому значок, досі перебуваючи в шоці.

Тобто нам зараз не просто потрібно буде допитати якусь кількість людей, але ще й вдати, що ми немагічні істоти? Я детектив, а не акторка. Як він собі це уявляє?

— Ось, — мені повернули посвідчення, наклавши на нього чари відводу очей. — А тепер нам час. Ми й так уже запізнюємось на зустріч.

— Допит проводитимете особисто ви? — Я вийшла на новий рівень подиву.

Скільки співпрацювала з містером Ехтеном... Він ніколи не займався допитами. Так, колишній глава вів якісь справи. Але сам рідко покидав вежу. Гном параноїл і казав, що палацовий квартал анітрохи не безпечніший за людські. Тому що саме в палацовому — людям і магічним сутностям можна крокувати одними вулицями.

— Так, — кивнув містер Тейт. — Цю справу веду я.

— Добре, а як ви поясните те, що у вас у помічницях жінка?

Питання змусило Джеремі завмерти і важко зітхнути.

— Міс Крамер, вам нема про що турбуватися, — глибоким грудним голосом пообіцяв чоловік, а в мене аж мурашки по шкірі побігли. — Ходімо.

І першим ступив у триповерхову будівлю із сірого каменю.

Я мовчки піднялася за ним на третій поверх. Так само, не розкриваючи рота, почекала, поки нам відчинять двері після третього стуку. І мовчки ж увійшла слідом за головним королівським слідчим у крихітну квартиру з однієї кімнати.

Тут і три ліжка. І щось на зразок кухні. І, судячи з запаху, туалет.

— Чим можемо допомогти вам? — нас зустріла худорлява висока жінка років п'ятдесяти. Запране сіре плаття, прибране під такий же сірий чепчик чорне волосся з проблиском сивини.

— Місіс Вархарскі, ми у справі про…

— Вбивство моєї дочки, — підібгала вона тонкі безкровні губи. — Знову? Скільки разів я повинна повторювати те саме?

Я вловила роздратування.

Непоганий каталізатор для перевірки решти емоцій.

— Перепрошую, я не представився, — так само чемно відгукнувся Джеремі. — Містер Вейт, місіс Вархарскі. І моя помічниця, міс Рамер. Справу про вбивство вашої дочки передали мені.

Ось це рівень конспірації! Невже якщо трохи видозмінити наші прізвища, то ніхто не ставитиме запитання?

— Помічниця? — мати загиблої пирхнула, окинувши мене підозрілим поглядом. — З якого часу жінкам можна розслідувати злочини?

— Часи міняються, місіс Вархарскі, — стримано відзначив головний королівський слідчий. — Але в цій ситуації міс Рамер виступає в ролі тієї, що зможе допомогти нам, чоловікам зрозуміти почуття і думки вашої дочки. І, можливо, буде корисна, що позначиться на якнайшвидшому затриманні злочинця.

Оце так пояснення!

Я продовжувала мовчати, намагаючись максимально вжитися в роль покірної овечки, яка просто бажає допомогти невтішній матері.