Розділ 2

-Ммм...Хелен, ти де?- я прокинулася від дикого головного болю. Покликала подругу, у відповідь тиша.
- Настя? Дівчата, де ви? - я встала, подивилася по сторонах і зрозуміла, що я в невідомий мені кімнаті. Дівчат поряд не було. Я почала очима шукати годинник, але тут їх не було. Я пройшлася по кімнаті, уважно оглядаючи приміщення.
  Кімната була в ніжно блакитному стилі. Стіни та стеля були небесного кольору, штори та ліжко темно блакитного, шафа майже білого. Я дістала з кишені визначник світів, та з жахом виявила, що я у Світі Сновидінь.
 Я підійшла до вікна, та відкрила штору. За вікном були пізні сутінки. Небо віддавало темним синім кольором. Я підійшла до шафи та відкрила двері. В шафі висіли різноманітних кольорів та фасонів сукні. Я почала переглядати вбрання, і не помітила як до кімнати тихо увійшла дівчина.
-Пані бажає переодягнутися?- дівчина підійшла до мене, та злякала мене.
- Так, а ви хто? - я оглянула дівчину з голови до ніг, та зрозуміла, що скоріше за все це служниця.
- Я прийшла допомогти вам з одягом, зачіскою та макіяжем. Якщо, звичайно, ви не проти?
- Ні, я не проти. Я хочу вдягнути ось цю сукню.- я вказала на сукню, оздоблену як зоряне небо. Вона була пишна, з блискучими каменями замість зірок.
- О, чудовий вибір.- дівчина взяла сукню, та допомогла мені з корсетом. Після цього мене посадили за м'яке крісло перед великим дзеркалом і дівчина почала чаклувати над моїм волоссям і лицем. Через годину я дивилася на своє відображення і не впізнавала себе. Моє русяве волосся заплели в пишну зачіску та закрутили бокові пасма, а мої і без того великі темні карі очі підвели темним олівцем, що зробило їх ще більше виразнішими. На губи нанесли темно вишневу помаду. У волоссі блищала невелика тіара оздоблена синіми рубінами.
 Я дивилася на своє відображення і не впізнавала себе. Я завжди вважала себе красунею, але зараз я була просто королевою. Я не знала хто господар цього прекрасного замку і чому до мене тут відносяться, наче я довгоочікувана гостя.
- Пані бажає повечеряти в залі, чи накрити вечерю в саду?- запитання дівчини вивело мене з роздумів. Я одразу зрозуміла, що нічого не їла кілька годин, і страшно голодна, а ще мені було дуже цікаво поглянути на таємничий сад цього замку.
- В саду, якщо можна.- я дуже здивувалася тону власного голосу, в ньому прозвучали дуже властні ноти, яких раніше не було, або ж я просто їх не помічала.
- Будуть якісь побажання щодо страв та напоїв?
- Ні. Особливих побажань не буде, але у мене сьогодні день народження, тож від кількох бокалів вина я б не відмовилася.
- Звичайно, пані. Господар повідомив нас, що у нашому замку гостюватиме іменинниця. Для вас все саме найкраще. З вашого дозволу, я повідомлю на кухню, щоб готували вечерю.- дівчина вже хотіла йти, але я її зупинила.
- А господар замку вечерятиме зі мною? Хто він?
- Господар, нажаль, не зможе бути присутнім на вечері, але він обов'язково вас прийме трохи згодом.- і дівчина зникла за дверима.
 Я не знала як довго я знаходжуся в Світі Сновидінь, що мене дуже непокоїло, адже знаходитися тут можна було лише до настання ранку в реальному світі. Пощастило, що у мене є визначник часу, проведеного поза Світом Реалій. Коли я поглянула на час, то зрозуміла, що провела тут майже десять годин. Я почала панікувати, адже я повинна була вже переміститися в реальний світ. 
 Саме в цей час повернулася дівчина, щоб провести мене в сад. Вона побачила моє занепокоєння:
- Пані щось непокоїть?
- Так, я повинна повернутися вже у Світ Реалій. Я надто довго знаходжуся... До речі, а де я знаходжуся?
- Ви знаходитесь в Темній Пустоті, в замку нашого повелителя. Не хвилюйтеся, в Темній Пустоті час тече по іншому, ніж у інших районах Світу Сновидінь. У вас ще достатньо часу, щоб знаходитися тут. Вам потрібен інший визначник часу.- дівчина дістала невеличку коробочку з темно синього оксамиту та простягнула мені. Всередині лежав красивий перстень з такого ж кольору каменем. Я одразу ж зрозуміла, що це визначник часу та приміряла його на свій палець. Перстень підійшов ідеально. Щойно я одягнула його, перстень показав, що я знаходжуся у Світі Сновидінь всього лиш дві години. 
- Як я опинилася тут? В Темну Пустоту не так легко потрапити. - мене непокоїло що я не можу пригадати як я потрапила сюди.
- Про це вам розповість лише Повелитель. Ваша вечеря вже готова. Ходімо, я проведу вас у сад.- дівчина підійшла до дверей та відчинила їх.