Розділ 1

-ЩО?! Ні, я проти, це не призначення, це прокляття!!!-батько був не в собі від злості. -Ви взагалі розумієте, на що ви її обрікаєте? Це смерть. З Сонної Пустоти не повертався жоден з Магів. Це вічний сон, якщо не справжня смерть...
 Я стояла перед старійшинами, і не розуміла, що відбувається, і чому кричить батько. Завтра мені виповнюється двадцять. Старійшини викликали мене і мого батька та Хелен, як куратора на зібрання, але коли я увійшла до зали батько саме почав кричати і початку розмови я не почула, але здогадувалася. Схоже, мене відправляють в Сонну Пустоту, як чергового "Мага, для переговорів". Я одразу здогадалася про це, з погляду наповненому жахом на обличчі Хелен. Оскільки, я розуміла, що виходу немає, опиратися призначенню Старійшин марно, я підійшла до всіх і спитала  спокійно:
-Коли?
Батько та Хелен поглянули на мене як на божевільну.
- Ти з глузду з'їхала?!
-Призначення неможна оскаржити чи змінити. Це доля кожного Мага на самому початку посвячення. Велике Полум'я визначає твою долю. І ви це знаєте.- я була готова, адже знала, що поїхати туди я зможу тільки через після того як мені виповниться двадцять. Не раніше.
-Через пів року. У вас буде час підготуватися. З вами займатимуться найкращі Маги в академії, та поза її межами. Ви повинні бути готові до всього. Це дуже похвально, що ви знаєте та дотримуєтеся Закону.-сказав один зі Старійшин.-Ваше навчання розпочнеться через тиждень після вашого двадцятого дня народження. Вас повідомлять листом. До зустрічі, Стар. Нехай Сон береже тебе.
 Саме так розпочався мій шлях Мага. Хелен та батько не підтримували мого інтузіазму. 
 - Ти з глузду з'їхала. Краще вже відмовитися від дару, та жити життям смертного. Ніж закінчити ось так...-Хелен ледь не плакала, за батька взагалі мовчу. Ми поверталися додому. Я вирішила прогулятися по лісовій галявині. Сьогодні дуже зоряна ніч. Така сама, як на моєму посвяченні два роки тому. Лише де-не-де пропливали хмаринки. 
 Я присіла на траву та знову поринула в свої думки. Я люблю приходити сюди для роздумів. Тут завжди тихо та безлюдно. "Завтра мені виповнюється двадцять років. Через пів року я повинна відправитися в Темну Пустоту. Місце, куди я хотіла потрапити відколи вперше почула про неї. Мене притягувала невідома темрява даного місця, а можливо, немає там ніякої темряви..."
 Не знаю скільки я так просиділа, але до мене прийшла Хелен.
- Ти досі тут? Нам час повертатися. 
- Я не хочу.- не люблю коли порушують мій особистий простір.
- Що трапилося? Хвилюєшся стосовно призначення?
- Ні, я не боюся Темної Пустоти, якщо ти про це. Я готова до того, що може трапитися. Навіть якщо мені доведеться померти.
- Стар, я хвилююся за тебе. Ти останнім часом сама не своя. Поділишся з подругою?-дівчина присіла біля мене та обійняла за плечі.
- Просто завтра моє день народження, а я як завжди проводжу його на самоті. Так і помру самотньою, не пізнавши кохання. Я тобі по доброму заздрю.- я усміхнулася подрузі.- Ти не лише знайшла своє кохання, а й заміж за нього вийшла.
- Тут немає чому заздрити. Окрім кохання я отримала ще безліч переживань та роботи. Не забувай, що мій чоловік військовий. Ти знаєш як довго він звикався з тим фактом, що я Маг Сновидінь?
- Знаю. - я розсміялася, пригадуючи як Даніель спершу не вірив, а потім взагалі сказав, що це я у всьому винна, заразила її своєю магією.
- Хочу напитися.  Ти зі мною? Заодно і розпочнемо святкування твого свята.- Хелен піднялася та подала мені руку. 
- Еххх... Ну куди ж я без тебе. Настю беремо з собою?
- Звичайно, а куди вона подінеться.
 І ми поспішили до порталу, щоб повернутися в реальний світ.