Суд офіцерської честі

СУД ОФІЦЕРСЬКОЇ ЧЕСТІ.

       Був у радянській армії такий захід. Саме "захід" - інакше і не назвеш. Показуха. Суд офіцерської честі. Даже не знаю як правильно сказати - радянський суд офіцерскої честі, чи суд радянської офіцерскої честі. Це повністю була забава замполітів. У них обов'язків було мало, ось вони і розважалися. Як водилось у них роздували з кожного чиха велику трагедію, повчально дмухали, говорили купу липових затертих слів, які їм вдовбували у політичних училищах, а через час все було по-старому. Але купа галочок про проведенну роботу у всіх звітах з'являлася.

       Показуха неймовірна, причому противна всім. Покарання винному офіцеру для порядка – ну не можна же не прореагуватизовсім. Передбачене покарання зводилося тільки для використання девізу "нащадкам за приклад!" Це в основному культивували ті, які трохи що гучно кричали: "Честь маю!" Можливо, для когось це мало сенс, але в основному це глузування.

       Був у нас в частині прекрасний чоловік як фахівець, як товариш, зрештою, як наставник – начальник хімічної служби майор Маліков. Ми лейтенанти його дуже шанували. З роками говорили, що він закінчив у боротьбі з наслідками Чорнобиля. Чудова людина. Але була в нього одна риса, властива 90% усіх офіцерів у нашій бригаді – алкоголізм. Щоправда, всі офіцери на словах соромилися перед солдатами, перед молодшими командирами, але один перед одним ніяк не виходило. І випадки білої гарячки прямо в частині були, і поява в казармі в жахливому вигляді були, я вже не говорю про не явку на розвод по нарядам або за терміновим викликом командира, коли вертається відправлений за офіцером посильний і повідомляє:

     - "Його благородіє" не може встати.

     Старші офіцери покривали це всіляко, бо розуміли.

     У нас навіть "несподівані тривоги" оголошували на заздалегідь призначений час, бо не всі з'являться.

     Мені коли перший раз сказали:

     - Завтра о 5-45 буде несподівана тривога, - я здивувався і почав розпитувати чому так.

     Але відповідь була стандартна:

     - Потім сам зрозуміешь.

       Так ось, випадок із Маліковим.

     У жодні наряди начальників служб не посилали – не належить. Але вони теж люди і їм хотілося розваг. Особливо в Іваново - "місті наречених", де послуги "дівчат з Нагасакі" були значно раніше і доступніші ніж у Японії.

       Якось приходить майор Маліков вдень додому до дружини і каже:

   -  Мене сьогодні в наряд поставили. Нема кому більше, всі зайняті.

     Дружина з розумінням зібрала його та провела. А слід зазначити, що в наряд заступали після розводу по нарядах о 18-00.

     Майор вийшов з дому і не доходячи до частини звернув до . . .  "сусідки". Провівши плідно вечір і частину ночі захотів по нужді. А "відхожі місця" у військовому містечку були на вулиці. Майор цієї хвилини був у трусах і майці і в сильному стані сп'яніння. Вийшов "до вітру" і, за звичкою, пішов. . . додому

     Яким же було здивування дружини такому приходу чоловіка – старшого офіцера.

     Вранці, звичайно, вся частина була в курсі - дружина майора прийшла до командира бригади з питанням: "Що це за наряди такі, з якого майор прийшов о 3 годині ночі в трусах і п'яний?"

     Все, що командир бригади (тільки йому підпорядковуються начальки служб бригади) полковник міг для неї зробити – призначити розслідування і суд офіцерської честі наступного ж дня.

     І ось актова зала зенітно-ракетної бригади. Усі офіцери похмурі окрім підполковника - начальника політвідділу (начПВ) - має бути його бенефіс! Майор Маліков особливо сумним і не був – багаторічний досвід радянського майора підказував, що зовсім нічого страшно не станеться. Більше ста двадцяти тільки офіцерів знаходяться в залі. Прапорщиків і зверхстроковиків не допускали.

     Бере слово начальник політвідділу. Час у повній тиші в залі ганьбив майора. А майор був членом партії (інакше не бути йому майором і начальником окремої служби) і це мало свій відтінок у промові замполіта. Після натхненної промови начПВ, який своїм монологом просто провітрював великий актовий зал, почекав хвилинну паузу. . . та звернувся до офіцерів за підтримкою. Тиша в залі не здригнулася. Тоді підполковник звертається до тих, хто сидить у залі. Мовляв, ваша думка товаріші офіцери і комуністи. Підтримайте.

     І ось начальник оперативного відділу (підполковник, п'ята особа у бригаді після командира, заступника, начПВ та начштабу) прямо з місця, сидячи і дивлячись начПВ в очі рішуче заявляє:

   – Як же підтримувати? У чому? Адже завтра кожен із нас, неодмінно буде на його місці. Нач ПВ навть не розгубився. Він свою місію виконав, а інше його вже не цікавить. Ніякого рішення, висновків не прозвучало. Офіцери як ні в чому не бувало встали і пішли по своїм справам.

Мені чомусь здається, що, окрім дружини майора Малікова, нікому нічого не дісталося.