Глава 1. Попелюшка сучасного міста

Анна прокинулася від ранкового сонця, що пробивалося крізь тонкі штори її кімнати. Вона ще хвилину лежала, вдихаючи запах кави, яку зазвичай готувала для мачухи та сестер, а потім важко зітхнула. Ще один день серед постійних принижень і вимог, а за вікном — велике місто з його нескінченним шумом, яскравими вогнями і можливостями, про які Анна могла тільки мріяти.

Вона швидко одяглася у просту, але акуратну сукню, зібрала волосся у легкий хвіст і кинула погляд у дзеркало. «Сьогодні все буде по-іншому», — прошепотіла собі. Можливо, це була просто ілюзія, але маленький промінь надії грів її серце.

Робота в кафе не була мрією, але давала їй хоча б трохи незалежності. Анна любила спостерігати за людьми, чути їхні історії, бачити щастя і смуток у звичайних обличчях. Саме це нагадувало їй, що життя — це більше, ніж постійні доручення мачухи та образливі слова сестер.

Сьогодні у місті відбувався великий фестиваль світла, і кафе, де працювала Анна, мало свою маленьку точку на площі. Вона з посмішкою обслуговувала гостей, коли вперше його побачила.

Максим стояв біля іншого столика, з легким коктейлем у руках, але відразу відрізнявся від усіх: впевнена усмішка, щирий погляд і той внутрішній спокій, який неможливо було приховати. Він ловив на собі її погляд, і Анна, незважаючи на збентеження, відчула, що серце б’ється швидше

Вони обмінялися коротким поглядом і невеликим усміхом, який, здавалося, тримав у собі обіцянку чогось більшого. Анна відчула дивне відчуття — ніби весь фестиваль сповільнився лише для них двох.

«Може, це і є та сама казка?» — подумала вона, не помічаючи, як навколо гуде місто, музика, сміх. І хоча життя ще не змінилося, маленька іскра надії вже запалавала в її серці.