міф

Сквир-городище (Сквира)

Колись жили собі люди, які називали себе кипчаками з племені шарудаканів. У Русі їх звали половцями на відміну від монголів, вони мали європейські риси, іноді світле волосся або шкіру, що нагадувала колір полови.

Знайшли половці пристанище на мисі при злитті двох річок. Високі ущелини мов стіни, захищали городище з двох боків. Позаду був високий земляний вал, що відкривав дорогу до степу, де вони залишили своїх предків, поставивши їм пам’ятники у вигляді кам’яних баб, які стали оберегом для степу.

Прийшов час, і ханом племені став Тугоркан. До хана дійшли чутки, що старий князь захворів, а молоді князі ні на що не здатні. Тому він почав зазіхати на землі Русі, щоб встановлювати свої закони. Тугоркан знав про недоліки руських князів: нерідко приходили вони до його народу, запрошуючи воювати проти своїх родичів-суперників. У них не було єдності.

Оскільки знаходились половці на прикордонні, основні сутички відбувалися недалеко від дому. Та Тугоркан йшов далі до великих перемог.

Ті, хто вважали, що половців можна лише використовувати у своїх цілях як зброю, самі відчули на собі міць половецької сталі. Прийнявши те за зраду, армію Тугоркана та його місто охрестили скверною, що означало: мерзенні, нечисті, гнилі. А самого Тугоркана прозвали Тугарин Змій.

Та половці не надали цьому особливого значення, бо мали схоже слово «сквир», що означало: прорізати, видавлювати або проколювати. Прийнявши те, як їм підказав розум, половці назвали своє поселення Сквир-городище.