міф

Хотин

Жив колись чоловік, чиє ім'я стало легендою, хоча все починалося з простого везіння. У які б азартні ігри він не грав, фортуна незмінно стояла за його плечем. Невдовзі не лише сусіди, а й жителі навколишніх поселень опинилися у нього в боргах.

Проте в одному доля все ж таки відвернулася від нього. Люди, засліплені жадобою позбутися боргів та втомившись від сорому через те, що на них вказували пальцями через удачливого односельця, домовилися і зібралися на віче. Громада вирішила: вигнати хлопця геть.

Тяжко стало Хотену від слів старости. Той дорікав, ніби через нього край не розвивається, бо всі гроші йдуть на виплату програшів. Не втримався Хотен і кинув на прощання пророчі слова:

— Побачите, це поселення ще розквітне, а ви самі назвете його моїм ім'ям!

Люди лише розсміялися у відповідь, адже в ті часи міста називали лише на честь князів або вельмож.

Блукаючи чужими краями, Хотен отримав прізвисько Блудович. Він продовжував робити те, що вмів найкраще — грати. Кількість його боржників зростала. Але тепер Хотен поставив умову: всі борги мають бути сплачені саме в його рідне поселення.

За порядком виплат стежили місцеві старости. Хотен мудро віддавав їм частину свого виграшу, тому влада була зацікавлена в процвітанні цієї схеми.

Місто почало багатіти на очах. Приходили люди звідусіль, приносили золото та крам, розбудовувались будинки та ринки. Сусіди, бачачи такий розквіт, почали казати:

— Це все завдяки Хотену. Це місто — Хотенове.

Місцеві довго пручалися цій назві, пам'ятаючи свою ганьбу та горді слова вигнанця. Проте час — найкращий вчитель. Коли заперечувати очевидне стало неможливо, мешканці вирішили піти на хитрощі. Аби бодай трохи зберегти власну гідність і не визнавати повної правоти Хотена, вони змінили в імені лише одну літеру. Так ім'я закарбувалося в назві, що пройшла крізь віки — Хотин.