міф

Вручий (Овруч)

Жив колись у далекому поселенні хлопець, який небажав одружуватися. Коли батько наполіг на виборі нареченої, юнак відповів, що жодна тутешня дівчина не варта його руки. Розгніваний батько вигнав сина з дому, наказавши не повертатися без дружини.

Довго блукав хлопець світом, аж поки не почув про Повітруль — прекрасних доньок самого бога вітрів Стрибога. Серце відразу відчуло, що одна з них і є його наречена. Шлях до них був небезпечним, адже замість кохання можна було знайти смерть. Проте страх не зупинив юнака. Він закликав самого Стрибога на змагання, поставивши на кін власну свободу та життя проти руки його дочки.

Стрибог з'явився перед хлопцем у подобі велетня, від кроків якого здригалася земля. За проханням юнака бог прийняв свою безтілесну форму — став вітром. Розпочалися змагання, де сила стихії зіткнулася з людською хитрістю.

Стрибог навіть дозволив хлопцеві вибирати іспити у котрих як він вважає зможе перемогти.

У першому іспиті потрібно було підняти якомога більше землі. Вітер здійняв хмари піску, але хлопець просто набрав повні пригорщі чорнозему і заявив, що він підняв "більше", бо вітер лише підійняв пил. Проте Стрибог виявився сильнішим: він зупинив вітер і пил осів засипав землею хлопця по пояс. Перша перемога була за богом.

Другим іспитом хлопець вказав на великий камінь під горою, який потрібно було перевернути. Хоч як не дмухав могутній Стрибог, камінь не ворухнувся. Тоді хлопець, напруживши всі сили, зміг власноруч перекинути валун.

Третім завданням було підняти воду. Хлопець вказав, що йому потрібно відпочити після тяжкого іспиту. Дочекавшись, поки небо затягнуть важкі хмари, коли почалася злива, він викликав Стрибога. Небесна вода заважала вітру відірвати хвилі від швидкої води, і бог програв останній раунд.

Стрибог, тримаючи слово, віддав свою дочку за хлопця і переніс молодят до батьківської хати. Але батько юнака, такий же кмітливий, як і син, наважився попросити в бога ще й придане для дітей.

Це стало останньою краплею для Стрибога. Розгніваний бог в образі дужого велета так потужно тупнув ногою, що земля навколо здибилася й розкололася.

Від того удару утворилися глибокі яри.

Річки змінили свої русла, ставши покрученими.

Підземні пласти піску від неймовірного тиску перетворилися на міцний камінь — кварцит.

Саме з цього каменю люди згодом почали будувати свої оселі. А поселення, що розкинулося на цих покручених гнівом божим землях біля крученої річки, назвали Вручий.