казка

Любомир й Радосвіт

У сусідніх царствах жили два принци Любомир та Радосвіт, вони дружили так само, як і їхні батьки. Вони дали обітницю, що ніколи не зрадять один одного, а допомагатимуть, як би тяжко це не було.

Настав час, коли принци стали королями. Ослаблені сусідні царства просили у них допомоги, але Любомир і Радосвіт ніколи не брали участь у війнах, де могли протистояти один одному. Як тільки не бажали розірвати дружбу королі занепалих королівств нічого у них не виходило.

Тож змовились старі королі, які віддали своїх дочок за Любомира та Радосвіта, щоб погубити незламних друзів через своїх кровинок.

Королеви тільки те й робили, що несли наклеп своєму чоловікові на короля-товариша.

Любомир і Радосвіт відправляли вістунів, щоб з'ясувати ситуацію.

Підступні королеви відволікали вістунів, замінюючи їм листи. Читаючи написане, королі не могли повірити в те, що було написано товаришем. Бо вони знали, що жоден з них не посягне на територію та життя іншого.

Старим королям не вдалося задумане, тому вони перейшли до іншого плану. Вони направили стрільців, щоб ті пустили стрілу до палацу ворожого короля.

У кожному царстві був свій метод виготовлення стріл, тому всі вони були різні. Коли під час обіду до столу прилетіла стріла з дружелюбного королівства, королі роздивилися її та промовчали.

Проте їхні королеви роздмухували вогонь, кожен раз нагадуючи, що це був замах на його життя від товариша, якого він так поважає і якщо він не хоче, щоб його не вважали слабким та поважали треба йти війною на сусіда. Але королі цього не робили.

Тоді королеви викрали кожна у свого чоловіка ніж, який добре знали товариші, та передали їх своїм батькам. Старі королі направили вбивць, щоб ті погубили молодих королів.

Спроби двох найманців виявилися невдалими. Любомир розглядав ніж Радогоста, так само як Радогост розглядав ніж Любомира. Обидва скликали військо, щоб йти один на одного.

Королеви були настільки раді, що відправили вісточки своїм батькам, що нарешті між друзями розпочнеться війна.

Жінки не знали, що Любомир та Радогост таємно відправили лист один одному. Коли війська вийшли у поле. Королі, взявши найближчу свиту, пішли на полювання. Ввечері біля вогнища друзі поділилися своїми думками про події які їх оточують. Двоє друзів зробили висновок і повернулися до своїх замків.

Вони заарештували своїх жінок, помістили їх у башту, де прикували ланцюгами одну навпроти одної. Жодна не могла доторкнутись до іншої, між ними була відстань у долоню.

Кожній приносили їжу раз на два дні. Почергово через день приносили ті страви, які любила інша.

Королеви їли лише те, що їм приносили. Попросити улюблену страву в іншої королеви їм не дозволяла гордість. Наступного дня вони їли холодні харчі, дивлячись, як сусідці приносять гарячі та свіжі.

Королі зажили щасливо. Згодом вони одружили своїх дітей. Коли на світ з'явилося дитя від шлюбу принца й принцеси, вони попросили батьків звільнити їхніх матерів, щоб ті могли розділити радість з ними.

Королі пішли на поступки дітям. Вони самі приїхали до башти, щоб переконатися, що заточення королев додало їм розуму. Від початку заточення королі нічого не хотіли знати про своїх дружин. Яке було їх здивування коли вони дізналися, що їхній задум справдився.

Королеви згодом все ж таки переступили через свою гординю почавши ділитися гарячою їжею, смакуючи її щодня, та насолоджуватись тими стравами які вони полюбляють. Найбільше вони перестали обманювати одна одну намагаючись забрати найжирніший шмат. Взаємоповага, чеснота й довіра проросли у темних стінах башти. Обмірковуючи своє життя вони зрозуміли те, чим жили їхні чоловіки і чого їм не вистачало.

Побачивши онука королеви доброю заздрістю кланялись розуму своїм чоловікам, які відкрили їм очі, для кого вони берегли той дорогоцінний мир.