міф

Ромен (Ромни)

Латинська мова ширилась землями, а за нею йшли люди, які несли віру. Один із мандрівних покаянників брів землями у найвіддаленіший край, щоб знайти прощення за свій тяжкий гріх. Забрів він у далекі землі, де не знали ще віри у Бога, а поклонялися своїм богам.

Були насмішки, погрози та спроби погубити римлянина. Він усе терпів, приймаючи як кару за свій гріх. В одному з поселень йому нічого не казали, не сміялися і не спробували взяти у рабство. Лише нагодували, напоїли та дали місце для відпочинку.

У римлянина виникло бажання залишитись тут, проте покаяння мусило йти далі. Тільки-но відійшов покаянник від поселення, як наскочили невідомо звідки вершники зі зброєю в руках. Кинувся він назад, щоб попередити людей про небезпеку, але не встиг. Римлянин не знайшовши прощення у покаянні, не зміг знайти спокій, його душа залишилась на землі став привидом.

Поселення кожен раз відроджувалось. Щоразу привид намагався врятувати людей попередивши їх про небезпеку, дехто врятувався завдяки тому, що злякався привида та втік.

Згодом люди зрозуміли, що привид піклується про них. Тож кожного разу, коли показувався дух, люди брали до рук зброю або рятувалися.

Настав час, коли привид знайшов спільну мову з маленькою дівчинкою. Вона була не такою як усі. Її вважали відсталою.

З роками люди помітили, що у відсталої є зв’язок з привидом, тому вони поцікавились про нього. Дівчина, як могла, пояснила те, що знала. Люди стали називати привида Ромен, оскільки зрозуміли те, що розповіла їм дівка.

Дівчина у зрілому віці після чергового набігу, нарешті зрозуміла чому привид не може знайти спокій. Вона від імені всіх жителів, які були врятовані завдяки йому, дала прощення духу римлянина.

На очах у людей дух розвіявся парою над полем, де росли білі квіти з яскраво-жовтою серцевиною. Заварюючи квітку, люди вірили, що дух привида перейшов у неї, щоб піклуватися про них.

Люди назвали ту квітку як і своє поселення - Ромен, в надії, що його ім’я так само захищатиме їх від злиднів.