Путивль
Князь Ігор залишив свою дружину Єфросинію Ярославну у надійній фортеці під захистом гарнізону, щоб вона чекала на нього там з перемогою над половцями.
Але не так сталося, як гадалося, Ігор взявши свого сина на війну потрапив з ним у полон.
Половці здобувши перемогу, направилися до фортеці, де знаходилась Ярославна. Фортеця витримала половецьку облогу.
Ярославна, будучи мудрою жінкою, яка вчилася не тільки у свого батька, якого за розум прозвали Осмомисл, а й у мудріших волхвів які знали як природа допомагає людям, стала молити бога та звертатися до живої природи про спасіння живих і кращого потойбічного життя — для померлих.
До плачу Ярославни приєдналися сотні жінок, які були у схожій ситуації. Зранку вони виходили з фортеці, а ввечері лише поверталися.
Попутна трава ковила всюди супроводжувала горюнів. Під їхній горюючий спів ковила своїм сивими тонкими листям-нитками схилилась до землі, під дією вітру вона начебто горювала разом з ними, за що її прозвали “сивина матерів”.
Пройшов довгий час, поки князь Ігор повернувся з полону, а згодом і його син.
Оскільки попутний ковил всюди супроводжував горюнів, люди прозвали фортецю Путивль. А спів горюнів і до сьогодні не зникає з ланів цих земель.