міф

Нікольське, Ключове (Нова Каховка)

За часів панщини, жив собі хлопець. Все було б нічого, та мав він ваду, щоб не говорив приставляв слово "ніколи".

"Ніколи не дам, ніколи не зроблю, ніколи не допоможу…"

Прийшов час, і став той хлопець паном та таким важним, що тримав усе село, і всі його слухались.

За ваду його, прозвали Нікольським, а село Нікольське.

Однієї зими випало стільки снігу, що замело всі хати. Наказав пан прибрати довкола. Вийшли люди з лопатами діти з санчатами, та стали прибирати перемети.

Сидить пан у теплі, коли чує пісня лунає та радісний сміх, що кожною миттю наростає. Вийшов він до людей та став гиркати, щоб перервали розваги та ніколи не сміли радіти снігу, бо через нього зупинилася робота, а вони ледарі лише цьому і радіють.

Та наперекір йому став старець, який прийшов на спів із засніженого поля.

Не став терпіти пан нахаби, замахнувся батогом, а люди почали просити за старого, щоб змилувався він над ним. То ж відшмагав пан усіх заступників, наказавши продовжити працю.

У вечері коли нагодували, напоїли і старому знайшли місце біля печі, старець поцікавився у добрих людей, чого б вони хотіли найбільше?

Розповіли люди про свої землі, де взимку все замерзає, а влітку стоїть така спека, що діти свідомість втрачають. Людям не хотілося нічого надзвичайного, лише щоб влітку була прохолодна вода, а взимку вода не замерзала. Бо поки її дістанеш, замерзнеш. Поговорили й полягали спати.

Коли настав ранок, старий кудись подівся. На вулиці зник сніг. А вздовж берега з’явилися ключі-джерела, які взимку не замерзали, а влітку завжди мали прохолодну воду.

Подейкували старі люди, що то був сам Миколай Чудотворець.

Коли помер пан Нікольський село дістало назву Ключове. А згодом місто, яке на ньому виросло, взяло неофіційну назву «Місто тисячі джерел».