міф

Темна Русь (Хортиця)

Як розповідають старі люди, що задовго до появи запоріжців, коли дикі й ревучі хвилі Дніпра тримали оборону, на місці Хортиці знаходилось давнє городище. Міцна фортеця була сторожею і притулком сміливим людям, що йшли шляхом «із Варяг у Греки». Незламна переправа береглась сторожами-поріжниками, котрі знали кожен камінь непідкорений хвилями річки.

Багато воїнів полягло на цій землі. Стільки ж схоронили свою зброю перед загибеллю, зариваючи її у землю гострими кінцівками догори. Коли на тому місці виростала трава, ворог, який хотів прокрастись ранився або помирав. Так воїни несли свою варту перебуваючи у світі мертвих.

У центрі цих земель ріс чорний дуб. Волхви переходили у цьому місці до потойбічя. Його коріння переносило волхвів до самих воріт у царство мертвих, щоб калинів міст не забрав душу мудреців. Чаклуни читали там книгу Пека, що звалася «Книга вогню».

Вороги називали це місце «темна Русь». Ходили у них чутки про туман, що губив людей, та про воїнів напівдухів, напівзвірів.

Та прийшов час , коли вороги Русі зібралися докупи та прийшли до цих земель. Навала була настільки великою, що стражі не витримали натиску. Як тільки стіни прорвалися, впав останній воїн, дуб почав тріщати. Тріск був гучніший за тисячу громів. Від дерева пішли тріщини, які розходилися валунами та землею. Земля забрала до себе всіх, хто був на поверхні, разом зі стінами.

Так зникло городище волхвів. Та облюбовали це місце інші воїни – характерники.