міф

Одеса має дивовижну історію. Довгий час це місто мало дві назви одночасно. Отож, нова легенда для вас.

Відступив емір Хаджибей з поля бою, щоб врятувати себе та людей. Програв він з товаришами бій на Синіх Водах. Повернувся він до міста свого яке на березі моря стояло.

Литовсько-руські війська пішли за еміром. Стали вони напроти воріт. Вони багато разів атакували місто, але ніяк їм не вдавалось його захопити. Осадили по суші місто Хаджибея, щоб жодна душа не могла прослизнути. Та велика вода рятувала від голоду татарське місто.

Татари вдалися до хитрості. Вночі вони виходили по воді, тихо підкрадались до ворожого табору, позбавляли війська Ольгерда сили та швидко повертались назад.

Бойові сили Ольгерда нічого не могли заподіяти місту. Вони втрачали свою міць, відступили. Згодом вони поверталися, щоб зненацька завершити розпочату справу.

Хаджибей був мудрим лідером, цінував кожну людину у своєму містечку. Тож як міг, беріг життя своїм людям.

Після багатьох невдалих спроб полководці стали радитись, як їм далі діяти. Вони не могли доповісти своєму князю, що не можуть з великим військом захопити якесь одне містечко. Боялись вони кари Ольгерда, що позбудуться своїх чинів. В одного полководця був старий писар, який колись був монахом, а потім побував у турецькому полоні. Тож він до нього звернувся, щоб той замість нього думав, як вирішити питання. За те він пообіцяв наділити його землею й дати вільну.

На ранок писар попросив взяти з собою книгу і направився до еміра Хаджибея. Йшов він у рясі, як монах, з піднятими руками в яких він тримав Біблію.

Спочатку лучники хотіли поцілити в одинокого монаха. Та потім їм стало дивно, і вони доповіли про людину еміру. Хаджибею стало цікаво, можливо, то перемовник, і він наказав привести його.

Знання монаха виявилися гідні знанням еміра. Обговорюючи війну та мир, за довгою бесідою вони почали читати Біблію і Коран, порівнюючи їхню суть. Потім почалися роздуми про життя.

- Великий еміре, миша боїться кота, кіт – собаки, собака – вовка, вовк – ведмедя, ведмідь – розлюченого лося, лось – рисі, рись – мисливця, мисливець – громовиці, громовиця – хмар, хмари – вітру, вітер – високих гір, гори – часу, час – тиші, тиша – думок, думки – самотньої ночі, самотня ніч – світла ранку, ранок – темряви, темрява – правди, правда – сумнівів, сумніви – рішучості, рішучість – бездіяльності, бездіяльність – змін, зміни – стабільності, стабільність – випадковості, випадковість – порядку, порядок – хаосу, хаос – мети, мета – відчаю, відчай – надії, надія – втрати, втрата – нового початку, новий початок – кінця, кінець – забуття. Все, що я перерахував то є життя. Ми народжуємось малими та безпомічними, та йдемо з цього життя у забуття. Наше тіло належить землі. Наші душі належать небесам. Наші імена належать людству. Імена або зникають, або проходять сторіччя. Врятувавши своїх людей, ви залишитеся у їхніх серцях. Врятувавши життя ворогу, ви залишите своє ім’я на його вустах.

Хаджибей мусив погодитись з монахом. Він вперше зустрів людину з якою провів увесь день і не хотів з нею розлучатись. Емір погодився відчинити ворота для людей з півночі, та тільки не для військових. Тому що дав своїм людям слово, що поки він живий, ворожі війська не ввійдуть у це місце. Він просив монаха повернутися, обіцяв йому гідну винагороду за його бесіду.

Монах передав полководцю рішення Хаджибея. Повернувшись до еміра, він був здивований, коли йому запропонували місце радника. Місто квітло та розширювалось завдяки правлінню двох мудрих людей.

Хаджибей пам’ятав першу розмову. Щоб ім’я монаха не стерлося у часі, він поставив його поруч зі своїм. У людей були різні вірування. Одні називали місто Хаджибей, а інші Кочубіїв.