міф

Давні історії зазвичай описують події князів з доброї сторони. Не дивно. Якому ж літописцю хотілось розкрити усю уяву свого володаря, щоб дізнатись як той його покарає. Тому зазвичай ми бачимо чудові міфи у яскравих фарбах. Можливо воно так усе і було. Про те я вам розповім іншу історію.

Буськ.

Князь Давид Ігорович, той, що онук Ярослава Мудрого, загубивсь якось у болотах. Бродив він зі своєю дружиною поки не вийшли до дивного місця. Сторожових веж як і хат майже зовсім не було видно. Їх обліпили своїми гніздами бузьки ті, що лелеки. Це місце нагадувало величезне зберігання хмизу.

Розсердився Давид Ігорович як так допустили, що військовий об’єкт у такому занедбаному стані. Тільки но він почав віддавати наказ прибрати весь безлад з будівель як до нього вийшли люди, що тут проживали.

Стали вони благати не робити того вандалізму. Не слухав їх князь, а наказав ще й випороти людей, щоб не йшли всупереч його волі.

Військові виконували наказ. Давид Ігорович не полишаючи сідла контролював увесь процес. Проїжджаючи повз покараних він почув до себе звернення одного старця.

- Ти накликав на себе біду. Тож коли смутні часи для тебе настануть повернись сюди щоб виправити те, що накоїв.

Батіг князя ліг на плечі старця, який від болю миттєво замовк.

І ходив в походи Давид Ігорович, об’єднав він сили свої з військом Святополка ІІ Ізяславичем, намагався загарбати князівство Галицьке.

Прийшла до нього помста старця за жорстокість його. Втік князь аж до Польщі, щоб уникнути смерті.

Повернувсь князь до міста Володимира, а і там спіткала його невдача.

Хотілось Давиду Ігоровичу посісти престол волинський. Покликав він на допомогу половецького хана Боняка. Та все йшло у нього з рук, згодом знов він лишився ні з чим.

Пам’ятав він слова старця. Князь до останнього супротивився, не піддаючись сказаному. Та все ж таки здався, з'явившись до Бузька - місця, яке його воїни, ті, що ще живими лишились після руйнування поселення лелек, прозвали так.

Пішов Давид Ігорович до домівки старця. Не дочекався він його, помер. Та старший син знав ті знання якими батько володів.

- То ви даремно батька не слухали. То ще предки наші розповідали. Колись давно жили чоловік та жінка. Чоловік був працьовитий, все по господарству сам робив. А жінка була лінива навіть з ліжка не вставала. Набридло це чоловікові, став він миску з їжею кожен раз все далі ставити, щоб жінка хоч якось піднялась. Та вона тягнулась та не вставала. Так у неї витягнулась шия, руки, ноги. Побачив це все Стрибог – бог вітру, обернувся він людиною й запитав у чоловіка навіщо він себе карає цією жінкою. Чоловік відповів, що то любов. То бог вирішив знищити ту жінку, щоб звільнити від любові чоловіка. Але той заступився за жінку напав на бога. Стрибог розізлився й обернув чоловіка на бузок, а жінку його на бузьок. Перед тим як обернути чоловіка, за вірність і страждання його він запитав чого той бажає у свою останню мить. Чоловік відповів, що хоче аби той хто завдасть його жінці шкоду сам від того страждав. Та не знав чоловік, що на бога його ж закляття не діють. За те що жінка не цінила те, що робив для неї чоловік, обернувши її на бузька наказав він їй їсти усю нечисть яка навколо його доньки богині річок Дани вертілась, спотворюючи її красу. З того часу бузок тягнеться до гори, розквітаючи він показує своїй коханій, що він все ще палко любить її. Навіть його плоди розкриваються на дві крилаті насінини. Ну а бажання її чоловіка Стрибог виконав, тому той хто образить лелеку сам від того страждає.

- Ніколи б не повірив у цю маячню, якби сам горя не напився. Ти краще скажи, що мені робити, щоб позбутись цих страждань?

- То потрібно лелечого прощення знайти. Те, що було знищено іноді можливо відновити.

- Та я це місце так відновлю, що не встигатимуть бузьки сім’ями своїми дахи заповнювати.

Стримав слово своє Давид Ігорович. Зробив він з поселення Бузьк стольний град.

З тих пір пішло слово людське, що той хто зруйнує гніздо лелеки накличе на себе біду.