Слов'янські міфи

Дажбог та Пек

Створивши темне царство посів на своєму троні Пек. Боги почали кепкувати з нього, що то за володіння такі де панує темрява, сморід та самотність. Терпляче Пек витримував насмішки, адже потойбічний світ де він утримував душі померлих був не на стільки простим та безкорисним.

Одного разу Пек повертався від бога вітрів до своїх володінь як йому на зустріч вийшов Дажбог.

Бог сонця як і інші почав повчати та насміхатись над Пеком, запропонувавши йому змінитись та перейти до Їхнього гармонічнішого поверхневого життя.

Пек не подав знаку, що слова Дажбога хоч якось його торкнулися. Натомість він поцікавився звідкіля у нього ті знання про його володіння і порадив не довіряти чуткам, а самому зайти до нього у гості і переконатись чи дійсно то так, чи може все навпаки. Згодився з Пеком Дажбог, що не варто судити про те чого не бачив тому пообіцяв, що невдовзі завітає до нього.

Спустився Дажбог до землі, щоб виконати свою обіцянку, а на перегороді стала йому річка. Сморід стояв неймовірний від тіл людських які полишались на цьому березі душі яких перетинаючи річку йшли до володінь Пека. Не міг ніяк Дажбог перетнути ту річку. Ніяк йому того не вдавалось. Зрозумів він, що ще жоден з богів які йому доносили історії про підземного бога не могли бути у нього в потойбіч.

Тому відтворив він міст та такий міцний, щоб міг витримати усіх богів одночасно.

Зустрівся таки Дажбог з Пеком, став йому дорікати, що той не зустрів його як слід та, що все ж таки його володіння виявились такими як обмальовували інші боги.

Пек слухав та кивав головою пригощаючи гостя хмільним нектаром, до тих пір поки Дажбог не заснув. Господар підземелля наніс рану Дажбогу та випустив його гарячу кров до своїх володінь.

Не знав Пек, що Дажбог мав секрет. Вогонь сонця мав двосторонню силу, творчу та життєдайну він дарував людям, а руйнівну та каральну ховав у собі. То ж розтікалась буйна кров заповнивши володіння Пека сяючим жаром.

Прокинувся Дажбог. Розізлився він на Пека то й пішов геть. Не зумівши знищити свій міст Дажбог розжарив його так щоб ніхто не міг ступити на нього аби не попастись у пастку Пека.

Тільки но Дажбог закінчив з мостом я помітив, що краплини його крові пали на землю. Він надав їм сили аби та не нашкодила людству. Виросла з тієї крові калина, терпка та гірка як образливе почуття Дажбога на той час, та корисна і цілюща як відношення Дажбога до людей.

Руйнівний вогонь ширився володінням Пека заповнюючи своєю міццю порожнини зробив нове царство де душі померлих мали страждання. Щоб сила вогню яка постійно росла не знищила підземний світ Пек направляв на землю аби люди бачили, що сила Дажбожа не така вже добра та безпечна.

Прознали про той випадок люди і те місце віднайшли, то ж назвали ту річку Смородиною, за її сморід, а міст прозвали Калинів.