Характерник

Колись давно, ще за часів Русі, правив князь Володимир. Прийнявши християнство, вирішив князь позбутись старих ідолів. Наказав він порубати та спалити їх. Та соромно йому стало перед Перуном, завдяки йому він у битвах перемагав. І наказав князь прив’язати ідола до хвоста коня та скинути його у воду. Широка ріка віднесла божка до тих людей, що йому поклонялись та могилу батька Володимира доглядали.

Дістали люди бовван та поставили його біля кургану Святослава. А ідол взяв та пустив коріння, покрився корою, відростив гілки та почав рости. Такого міцного та здоровенного дуба в околиці більш ніде не було. Подейкували, що той дуб був на стільки міцний, що об нього сокири тупили та шаблі ламались, а тому дереву жодної подряпини нанести не могли.

Одного разу застала темна ніч козака, той і вирішив під дубом переночувати. Поки він спав насунулись хмари. Прогримів грім який розбудив мандрівника. Вдарила блискавка у дуба та обсмажені жолуді впали до ніг козака. Пішов дощ, та під деревом жодної краплини не впало. Голодний хлопець підняв жолуді та з’їв. Тоді відкрився йому лик перуна у дереві. Благословив його божок на діла праведні та й зник. Парубок гадаючи, що йому все це зі страху привиділось ліг спати. А вранці прокинувшись пішов собі далі.

Йде, як на зустріч йому татари виїхали, оточили його та на смерть натякають. Не злякався козак, запропонував їм чесне змагання на одинці з кожним. Посміялись над ним татари, але погодились. Цікаво їм було на, що здатен одинак-воїн.

Першим змаганням були кулачні бої. Вийшов битися здоровань татар якому хлопчина був по плече. Та тільки почали змагатися як бачить козак наперед рухи які суперник робить. То ж його спритність також стала йому в пригоді. Побив він татарина, що у того аж кістка хруснула.

З другим був бій на шаблях. Та і тут козак першим здобув перемогу нанісши першим поріз супостату.

Третій хотів на пістолетах стрілятися. Та козак присів та попросив перепочити. А тим часом він запропонував їм позмагатись у курінні люльки. Та так він накурив татар, що ті свої нутрощі на зовні ледь не лишили.

Тільки недруги відійшли від диму. Як козак їм запропонував позмагатись у співі. Відчував хлопець, що дощ наближається. Та як заспівав пісню, та як затягне ноту одночасно з громом. Дивляться татари на таке диво, що небо парубкові підспівує то й страх взяв.

Та не відступив ворожбит від свого, пістолетами стоїть розмахує. Погодивсь парубок стрілятись на далекій відстані. Та попросив він розбитися татар на два загони які б стояли від нього по обидва боки. Зі сміхом роз’їхались супротивники знаючи, що ось і прийшов кінець хлопчині.

Та тільки зупинився противник у чистому полі, як вистрілив козак в одну зі сторін в той час, як блискавка вдарила. Той полягла половина ворожого війська.

Дивляться татари, що їх у двоє менше стало, а другий пістолет у їх бік перевівся, то не на смерть перелякались і кинулись тікати.

Довго ще татари розповідали про козака з суворим характером, передавали з вуст у вуста про дивного воїна, тож прозвали його характерником.

А козак пізнав силу божка передавав її іншим, як і те місце де сам Перун живе.