Коломира

  У водному царстві, глибоко під поверхнею річки, жила дівчинка, на ім'я Коломира, дочка водяної богині Дани. Життя у водному світі здавалося Коломирі одноманітним та нудним, адже навколо були лише риби та водорості. Коломира мріяла про розваги та пригоди, і часто підіймалася на поверхню, щоб спостерігати за іграми людських дітей. Їхні веселість і сміх притягували її, мов магніт.

  У Коломири був друг, найгарніша кольорова риба цих вод. Проте вона жадала піднятися на поверхню та мати за друзів людей, у яких ігри були веселіші, ніж у водяній пітьмі. Перешкодою була лише зовнішність Коломири, якої вона бажала позбутися.

  Спроби вийти на поверхню були марні. Коли діти бачили зелене створіння, що визирало з води, вони лякалися і жбурляли в нього каміння. Засмучена Коломира тікала назад у глибини своєї домівки.

  Коломира остаточно вирішила, що хоче перетворитися на людину, щоб мати можливість гратися з дітьми. Але її зовнішність була великою перешкодою. Мати, Дана, навіть не хотіла чути про такі мрії дочки. Зневірена, Коломира пішла до свого діда, старого Стрибога, який був володарем вітрів.

  Стрибог, співчуваючи онуці, пообіцяв допомогти. Він облетів весь світ у пошуках зілля, що могло б перетворити Коломиру на людину. Нарешті, він знайшов його. Це зілля могло дати Коломирі людську форму, але з однією умовою - вона повинна остерігатися сонця. Тому Коломира виходила на поверхню лише під час дощу.

  Це були найщасливіші часи її життя. Вона гралася з дітьми, сміялася та веселилася, і її серце було сповнене радості. Згодом діти почали помічати, що їх подруга з'являється лише в негоду, і Коломира пояснила, що її мати змушує її працювати на полі в гарну погоду. Діти домовились з новою подругою провести свято, яке було не за горами, адже на святковий день працювати не дозволяли навіть боги.

  Коломира пішла до діда Стрибога і розповіла йому про свою домовленість. Стрибог лише зітхнув та погодився допомогти. В призначений день він нагнав хмари, виконавши прохання онуки.

  Коломира зібралася виходити на поверхню, але її вірний друг, кольорова риба, попросив взяти його з собою. Не встоявши перед проханням, Коломира поділилася зіллям, і риба перетворилася на яскравого півня. Півень пообіцяв сидіти на жердині та виглядати сонце, щоб попередити Коломиру про небезпеку.

  Весь день і пів ночі Коломира веселилася з дітьми. Та втома взяла своє, і вона присіла відпочити. Дівчина не помітила, як заснула.

  Півень, який дбайливо чекав на сонце, іноді повертав голову, щоб подивитися, як там його подруга. Та в черговий раз обернувшись, він не побачив Коломиру. Дзвінке кукурікання увірвалося до гомону веселих людей, привернувши тим самим увагу. Яскраве дивне створіння було миттю схоплене та закрите до сараю.

  Метушачись, півень шукав вихід, але не знайшов. Проте він побачив щілину, через яку угледів зорю. Півень знову почав кричати з усієї сили. Але його не чула подруга, яка спала міцним сном у полі.

  В третє півень кричав на світанку. Але Коломира вже почала випаровуватися під теплим промінням сонця, поки зовсім не зникла.

  Тому послідовники того півня дотепер кричать, щоб розбудити Коломиру. А тих, хто бере не своє та ховає його, півні нападають та клюють, караючи їх за жадібність.

  Коли Дана дізналася від Стрибога про перетворення дочки на людину, вона почала її пошуки. Затягуючи дівчат до води, Дана так і не відшукала своє маля. Проте вона породила навок – на яких перетворились душі потонулих. Деякі люди казали, що бачили своїми очима, як Дана затягувала у воду дівчат, а тих, хто чинив опір, вона тягнула так, що зі спини відривалась плоть, залишаючи лише голі кістки. Такі створіння люди прозвали нявками.

  Історія про Коломиру стала легендою. Її пам'ятали й розповідали з покоління в покоління, як попередження про те, що іноді мрії можуть бути небезпечними, і що завжди треба бути обережними з бажаннями.