міф

Поразка Перуна

  Люди, отримавши вогонь, їжу та домівку, почали забувати про богів, вважаючи, що тепер вони самі зможуть про себе подбати. Переставши нести підношення богам і виявляти до них шану та повагу, тим самим смертні розгнівали небесних мешканців.

  Перун зі своїм оточенням вирішили провчити невдячних людей. Спустився тоді з небес Перун до одного поселення, а там люди зовсім із глузду з’їхали, знахабніли так, що останній виводок цуценят назвали їхніми іменами.

  Невимовний гнів розірвав почуття Перуна, але не став він знищувати недолугих людей, а вигадав для них інше покарання – обернув їх на песиголовців – людей із собачими головами. Поставивши людей-собак на межу виживання, почали спостерігати боги, як скоро люди звернуться до них по допомогу, бо нові створіння куштували лише людську плоть.

  Песиголовці, маючи лютий голод, ходили до навколишніх поселень, добуваючи їжу. Невдовзі жорсткий супротив між людськими особами переріс у військові дії.

  Згуртувавшись, вирішили люди покінчити зі злом, яке з’явилося на їхній землі. Однак не все так вийшло, як вони того хотіли та планували.

Песиголовці не мали змоги розмовляти людською мовою, хоча знали її, проте вони чудово розуміли лай простих собак і розмовляли з ними звичайним гавканням. Усвідомлюючи, що супротив людей буде жорстким, зібрали люди-звірі великі зграї псів, які супроводжували їх у нападі на мешканців навколишніх поселень.

  Це стало повною несподіванкою для людей, вони не могли передбачити, що до нападу зграй приєднаються і їх собаки, які нападали зненацька ззаду й поводилися не менш агресивно. Поразка об’єднаного війська була миттєвою, люди в паніці розбігалися від зубатих нападників у різні боки, рятуючи свої життя.

  Не маючи надію на перемогу, зневірившись впоратися з проблемою самотужки, вирішили люди покаятися, визнати свою зневагу до богів і звернутися до них по допомогу. У надії на прощення і милість.

  Але образа богів ще не вщухла. Вони лише з насолодою спостерігали як розгортатимуться дії надалі, бо песиголовці теж визнали богів, несли їм підношення та виявляли шану.

  Бувши переможцями, песиголовці виставили умови людям, щоб ті, за першою їхньою вимогою, самі приводили їм жертви. А тим, хто захоче покинути ці землі, вони пригрозили повною розправою над їхнім родом, оскільки знайти слід утікачів для них не є проблемою.

  Святовір один із небагатьох, хто признавав богів та вклонявся їм. Велес був тим богом, до якого лежала його душа. Вирішив він піти до самісінького пекла, аби відшукати Велеса та вимолити прощення за всіх людей, щоби той допоміг позбавитися собакоголових. Душа його не мала покою, мучилася й страждала, а все через вчинок його дружини. Це саме вона розповіла песиголовим про напад, який планували люди, щоб уберегти їхню сім’ю від смерті.

  Довго йшов Святовір у пошуках найглибшої порожнини, щоб знайти Велеса. Дорогою він постійно благав бога, щоб той з’явився йому якнайшвидше для порятунку людства.

  Велес чув ті звернення і благання, але не міг він так одразу допомогти людині. Бог підземелля знав, що то Перун із богами покарали людей і не міг він піти проти всієї плеяди богів. Тим більш розв’язувати нову битву з Перуном йому не дуже хотілося. Велес волів допомогти Святовіру та втерти носа Перунові, але тільки так, щоб самому зостатися осторонь.

  Довго розмірковував Велес та нарешті дійшов згоди, що використає він ті самі чари, які застосував Перун. Зробивши нову людину-звіра, він нічого не порушить, а от якщо новий вид без допомоги богів зможе перемогти песиголових, то перемога буде за ним.

  Явився Велес до Святовіра, впав чоловік перед богом і почав благати. Велес заспокоїв бідолашного й підняв його на поверхню до сонця.

  Спочатку Велес хотів поєднати Святовіра з улюбленою твариною – биком, але відкинув цю думку, бо Перун одразу здогадається, що то його робота. А йому кортіло, аби Перун трохи понервував, щоб він не відразу зрозумів, хто відтворив новий вид. Тож потрібно було зробити так, щоби підозри могли впасти й на оточення Перуна. Велесові хотілося інтриги, адже через це може виникнути сварка на небесах.

  Поки Велес зі Святовіром блукали у пошуках відповідної тварини, на очі їм потрапили відчайдушні та сміливі люди, які все ж таки наважилися втекти від песиголових.

  Люди розповіли, що не хочуть покидати рідні землі, але вибору їм не залишили. От якби боги їм допомогли, то вони були б вдячні їм на все останнє життя.

  Вислухавши їх, Велес поцікавився, чи не хотіли б вони самі спробувати обстояти своє право на перебування тут.

  Люди спочатку розгубилися, але згодом відповіли, що не мають вони такої сили, аби супротивитися песиголовим та їх зграї. Адже попередня спроба протистояння завершилася їхньою поразкою.

Тоді Велес запропонував їм силу, яка б зробила їх героями й рятівниками людства.

  Мандрівники, не роздумуючи, погодилися на пропозицію Велеса.

Навіть для Велеса став несподіванкою табун коней, який вийшов до них на галявину, щойно люди погодилися на його пропозицію. Не зволікаючи, користуючись нагодою, обернув Велес людей у галоцентаврів.

  Напівлюди – напівконі, осяяні кристалічним світлом, мчали на порятунок людству, зачарувавши погляд богів, які не могли не помітити чарівну подобу.

Велес мав рацію. Перун розлютився, але не від того, що ці створіння могли врятувати людство, а від того, що ці істоти були гарнішими за ті спотворення, що створив він.

  Тим часом песиголовці, маючи владу, не здогадувались, що їх правління стрімко похитнулося. Галоцентаври увірвавшись до поселення ворога почали розкидати та безжально топтали копитами зграї собак, що оточили їх. Гавкіт і скиглення собак сягнули такого великого галасу, що навкруги не було чутно більше нічого.

  Звернулися тоді песиголові до Перуна з благанням: невже він покине їх, надавши змогу невідомій істоті знищити власне творіння.