Слов'янські міфи

Народження-початок

  Безмежна темрява мирно спочивала поки до неї не увірвалися два воїни. Від їхнього зіткнення зброєю відлітали іскри, з яких утворювалися зірки. Битва гігантів тривала вже досить довго. Втома спонукала до відпочинку. Розійшовшись в різні боки, войовники здалеку спостерігали один за одним, щоб удалої миті завдати удару, який би приніс перемогу.

  Воїн Рід вдався до хитрощів. Залучивши силу бога, він розділився на три частини. Білобога – який мав усе найчистіше та найдобріше, який стримував його агресію. Чорнобога – який був саме зло. Та Триглава, у якому зосталися його міць та дух. З тієї крові, що витекла з його рани, створив Рід, Рожаниць, дів для богів, які б дали життя трьом послідовникам.

  Триглав узяв на себе відповідальність за битву із супротивником, а Білобогу та Чорнобогу наказав створити світ, який наділяв би його силою та енергією для протистояння.

  Створили Білобог та Чорнобог яйце. Та поки сперечалися, що з нього зробити, — воно виросло. Так утворилася мати Земля.

Не сподобалося Білобогу, що земля темна і вирішив він її прикрасити. Підхопив частину шкаралупин і створив пісок.

  Чорнобог і собі, підхопивши залишки шкарлупи, відтворив гори. Так суперечливі боги навипередки творили природу: ліси, річки, тварин, людей…

Поки суперники створювали світ, вони не помітили, що шкарлупа скінчилась, а в Триглава народився первісток Світовид.

  Спостерігаючи за братами, Триглав бачив розбіжність у їхніх діях, тому створив Світовида богом правди та ладу, щоби примирити протистояння рідні.

  Розійшлися брати кожен у свій кут. Білобог обрав хмари, а Чорнобог — підземний світ.

  Спостерігаючи за темними кольорами, Білобогу бракувало світла, щоб роздивитися барви землі. Тому створив він Дажбога – бога сонця.

Щойно виникло сонце, освітило та обігріло воно землю. Люди схвалили працю небесних богів. Радісно стало Білобогу.

  Натомість заздрісно стало Чорнобогу. Створив він і свого первістка Велеса. Той, своєю чергою, створив зернові культури, дав людям і тваринам їжі вдосталь. Люди й підземним богам почали славу читати.

  Триглав відчував у своїх битвах дивну силу, яка надходила від створеного світу. Чомусь аж ніяк вона не хотіла сприяти йому в перемозі. Знов звернувся він до Рожаниці. Та дарувала йому Поревіта – бога війни.

  Як тільки Поревіт явився до землі, відчув Триглав силу войовничу. Коли метеорити падали на землю, люди казали, що то падають шматочки обладунків богів.

  Не стали зволікати й Білобог із Чорнобогом. Перший дав життя Сварогу – богу вогню, а другий породив Пека – бога пекла.

  Дарував Сварог людям вогонь, відкривши нові можливості, велика кількість людей почали похваляти верхніх богів. Проте Пек узявся забирати душі людей до вічного пекельного вогню, щоб ті горіли в муках.

  Розглянувши богів і створений світ, Триглав вирішив створити третього сина, найсильнішого з богів на землі, Стрибога – повелителя вітрів.     Поспішаючи за старшим братом, Білобог створив Перуна – бога грози, блискавки та неба, на якому спочивала більшість богів. Чорнобог поспішив і собі до Рожаниці породити останнього сина. Та образилися дівчата на богів, що ніхто з них не хотів дочок, підпоїли вони зіллям Чорнобога, щоб той втратив на мить божу силу, і зачала Рожаниця темного бога, першу діву Язі-бабу.

  Довго лютував Чорнобог не лише через те, що народилася дочка, а що не зміг він наділити чадо силою божественною, так з’явилася на світ напівбогиня. Не захотів Чорнобог приймати дитя своє в підземне царство, покинувши її на поверхні землі.

  Закінчивши з потомством, попрямували Білобог з Чорнобогом створювати інші землі, полишивши правити на Землі своїх дітей.

Місяць

  Зморюючись від праці, залишав Дажбог небо та йшов спочивати. Темно та страшно було людям без сонця. Прийшли вони юрбою та почали молити бога, щоб той сяяв і вночі. Та не міг Дажбог працювати без відпочинку. Ось і попросив він Живу, щоб та створила тіло, у яке він надихне своєї сили.

Богиня родючості, залюбки взявши золоті колоски, зліпила златоглавого колобка. Дажбог вдихнув у нього світло та відправив на небо.

  Узріла колобок Марена – богиня ночі, не могла вона змиритися, що без неї вирішили темряву осяяти. Надумала вона погасити колобок, але жаркий подих обпік Мару. Тоді вона накинула свою хустину, щоби пригасити сяйво.

  Та люди й тому були раді, ще більше почали вихваляти Дажбога.

  Лють переповнила Марену. Підмовила вона звірів небесних, щоб ті позбулися колобка. Почали звірі по черзі кусати колобокого, поки всього не з’їли.

  Знов страхи огорнули людей без нічного світила. Цього разу відрядили вони собаку, щоб той швидше дістався до Дажбога, розбудив своїм дзявканням і показав, що темрява знову заволоділа ніччю.

  Собака доніс до бога клопіт людей. Не став зволікати Дажбог через те, що сильно йому хотілося спочивати та відтворив він крила собаці та наказав покусати тих звірів, котрі колобка з’їли.

  Пес кинувся виконувати завдання. Наздоганяючи звірів, він кусав їх доти, доки вони не випльовували відкушених шматків. Колобок знов обрів своє тіло. Та звірі не мали спокою, знаючи, які смачні боки в того небесного світила.

  Так, щоразу, коли звірі з’їдають колобка, пес стає на його визволення. А люди, нахвалюючи його сміливість, прозвали собаку – Симаргл.