8. Будинок без номера

Петрик ішов від герцога та його нових помічників, навіть не озираючись на них. Так, у тому гарному садку було надзвичайно приємно й хлопчик із задоволенням залишився б з ними ще на трохи. Йому хоча б перепробувати всі дивовижні плоди, яких він ніколи раніше не бачив і вже й не побачить! Та хіба вдома його яблучка чи сливки були гіршими? Ну нехай вони були не такі великі, у них був не такий витончений смак, але вони були своїми!

І ці думки про рідний дім аж підганяли його вперед і не давали ніякої можливості озирнутися! Та куди йому йти? Весь час, що він тут знаходився, це питання постійно й скрізь поставало перед ним. Хоча відповідь була відсутня, та вона виявлялася й непотрібною. Він уже зрозумів, що назад повернути неможна – в цій дивовижній місцевості, куди б ти не йшов, завжди потрапляєш до нових, невідомих місць, хоча й ходив наче по колу.

Зненацька бетонний паркан закінчився, точніше, він завернув, а далі вулицею йшло чисте поле, на якому не росло жодної травички. Тут же закінчувався й паркан маєтку герцога – за ним так само до небосхилу йшла гола земля. Блукати серед оголеного пейзажу не було ніякого сенсу.

Де ж шукати ту Володарку світів? Хлопчик замислився ненадовго й завернув за ріг бетонного паркану. І справді, це рішення виявилося влучним – через метрів двісті він побачив у паркані дірку, яка йому дуже нагадувала саме ту, що вела до його дитячого садочка.

Що ж, Петрик уже зрозумів, що тут немає правильних чи неправильних рішень. Виявляється, коли батьки говорили йому «роби все правильно!», вони навіть не уявляли, як саме буде оте «правильно». Правильно для кого? Та й узагалі,  чи буде однаково – «правильно» та «краще»?

Ці дивні мандри його навчили, що куди б він не пішов, скрізь отримував щось важливе для себе. Так, йому інколи було складно й навіть боязко, та все одно – залишатися на місці було навіть складніше та й страшніше. Тому він, уже не вагаючись, проліз у цю дірку.

Перед ним відкрилася дуже дивна картина. Ця достатньо велика територія чимось нагадувала дитячий садочок, до якого його водили батьки. Та все навколо більше походило на смітник… Ні – на будівельний майданчик! Скрізь були розкидані дивні будівельні матеріали, на території не було жодної рослинки, а споруда самого садочка нагадувала якусь геометричну фігуру без дверей, вікон… Найдивовижнішим же було те, що все навколо мало світло-сіре забарвлення, наче хтось вкрав звідси всі кольори.

Хіба Володарка може мешкати в такому дивному місці, абсолютно непристосованому для життя? Тут навіть знаходитися було неприємно. Однотонно сіре оточення тиснуло й пригнічувало дитину.

І тут у Петрика промайнула думка. Може герцог недарма подарував йому чарівний пензлик? Може треба все тут розфарбувати? Але де ж узяти для цього фарби? Хоча нащо фарби? Хлопчик пригадав, що герцог робив усе лише цим пензликом, створивши такий дивовижний сад.

Петрик швиденько дістав з кишені цей дивний пензлик і уважно розглянув його. І дійсно, найзвичайнісінькій пензлик, який нічим не відрізнявся від тих, що він бачив у мами. Як він працює? От би було його розкрутити та й подивитися, що ж у нього всередині. Та можливість зламати таку важливу річ зупиняла від подібних дослідів.

Нарешті хлопчик став посеред цієї безбарвної пустелі й обвів пензликом усе навколо. Та нічого не змінилося. Так само не відбулося ніяких змін і після другої та навіть третьої спроби. Невже цей пензлик не працює? Може він зламався? Дитина сіла навколішки й замислилася. Пензлик випав з його долоні й просто валявся на землі.

Хлопчик вирячився на знебарвлену будівлю й не знав, що робити далі. Він стільки тут усього вже переніс, із таким трудом дістався до цього місця й ось усе виявилося марним. А може це зовсім і не те місце, яке йому потрібне? Як він може дізнатися? У кого можна про це спитати? Та й чому герцог не схотів розповісти йому, де саме шукати Володарку? Від безсилля він готовий був розплакатися.

І де той нікчемний пензлик? Немає від нього ніякої користі, так і ще й губиться… Та поглянувши під ноги, хлопчик не впізнав місцевість. То що ж таке дивне відбувається? Усе залишалося таким саме знебарвленим, як і раніше, а от земля, на якій він сидів, перестала бути сірою, а набула звичайного коричнево-чорного кольору. Як таке могло статися? І тут він побачив пензлик, який і лежав на землі. Так ось як він працює! Петрик навіть пригадав, що герцог не зміг вивільнити хлопців, а його дотик пензликом спрацював!

Настрій одразу піднявся, виявляється, не  все ще втрачено! То що ж, до справ! Земля вже набула свого нормального вигляду! Та хлопчику дуже не подобався такий оголений безжиттєвий стан, і він подумки зажадав тут справжню зелену травичку! Потім провів пензликом по ґрунту й у ту ж мить на цьому місці з’явилася трава.  Майже безупинно вона почала приростати довкола й доволі швидко вкрила всю поверхню щільним суцільним шаром.

Петрик уважно подивився на результати роботи. Та це було неправильно! Тут же ж були потрібні ще й доріжки. І хлопчик замислив чудові доріжки з червоної плиточки, які розбігалися цілим мереживом усією територією. Виявляється, треба було продумувати найдрібніші деталі, щоб дійсно результат був відповідний! Після цього він провів пензликом, і доріжки з’явилися саме так, як він і задумував.

Наступними були дерева та куші. І тепер Петрик малював їх так, як вони виглядали насправді. Він більше не вважав, що все не таке, яким здається. Точніше, він зрозумів, що звична погляду зелена травичка все ж таки краща за оту чудернацьку червону, яку він намалював на малюнку в дитячому садочку. І звичайні дерева та кущі також значно миліші оку.