Чи чуєш мене, сестро

Мирося складала пазл, коли їй сповістили, що незабаром в родині з’явиться ще одна дівчинка. Мала подумала, що з нею шуткують і не зреагувала на новину. А батьки вирішили, що донька ревнує, тому не стали пояснювати, як та коли це станеться.

Заняття у першому класі, нові друзі та безліч завдань захопили Миросю у кругообіг насиченого життя, тож перші місяці вона не помічала змін у маминій поведінці. А, коли мамин животик став надто помітним, щиро зраділа поповненню.

Алінка народилась влітку. Мирославу не взяли до пологового, тому вона чекала на маму, тата і сестричку вдома, разом з сусідкою, тіткою Мариною. Перевірила колиску для немовляти, розклала рядком брязкальця, роздивилась новенький візочок та приготувалась чекати. Тато обіцяв купити торт і цукерки, тому Мирося була дуже задоволеною і чекала на солодощі.

Щойно батьки повернулись, дівчинка підбігла розглядати сестричку. Алінка спала. Її курносий носик, малюсінькі брівки та дуже тонкі губки не рухались. А от заплющені оченята час від часу тремтіли.

Мамо, вона схожа на мою ляльку, – сказала Мирослава і одразу додала, – На Мальтіку, ту, що у жовтому комбінезоні. Можна я нею теж гратимусь?

Дорослі розсміялись, а Мирося насупилась. Вона не розуміла, чому вони так реагують.

Сестричка росла і Мирослава щиро її полюбила. Гралася з немовлям, час від часу просила дозволу взяти на руки. Колисала, розважала іграшками.  Пізніше, коли Алінка стала більш-менш самостійною і почала відносно зрозуміло розмовляти, Мирося стала проводити з сестрою ще більше часу. Повчала малу, показувала ляльковий театр, возила у візочку, забавляла. Вони годинами проводили час на подвір’ї, гралися у схованки, разом малювали. Старша могла і перевдягнути крихітку, і погодувати, тож з часом стала не лише сестричкою, але й нянею.

Вперше Миросю скривдили через Алінку буквально за кілька тижнів після повернення мами з пологового. Дівчинку безцеремонно вигнали з кімнати, аби заколисати крихітку. Потім такі ситуації стали повторюватись. Мамі раптом ввижалось, що Мирося голосно розмовляє, або надто гучно вмикає телевізор. Її сварили через те, що не ділиться з меншою іграшками та за те, що недостатньо уважно за нею доглядає. Часом доходило до абсурду. Треба було питатися дозволу, щоб увімкнути світло в дитячій, зайти до кімнати, поспілкуватись телефоном з друзями. Мама нерідко вбачала у діях старшої щось неприйнятне, таке, що неодмінно заважатиме меншій.

Багато років Мирослава жила у тіні меншої сестрички, але звиклась і навіть не ображалась. Була слухняною, намагалась вгодити. Аж раптом щось надломилось у душі дівчинки. Вона почала обурюватися, бо стала помічати, що забаганки меншої виконують без обговорення, що їй дозволяють більше, купують краще. І в маленькому серці почав жевріти праведний гнів. А тут ще й різниця у віці та зовнішня несхожість. Обидві унаслідували подобу бабусь, тому їх і сестрами важко було назвати.  Світле, неслухняне волосся, пухкенькі щічки та невеликий зріст Аліни контрастували з овалом обличчя високої, стрункої шатенки з глибокими зеленими очима.

Крихкий світ сестринської любові почав руйнуватись. Алінка, кучерявий янгол з блакитними очима, перетворилася на хитре і зарозуміле дівчисько, а тиха та сором’язлива Мирося все більше поринала в уявний світ. Багато читала, ні з ким не товаришувала, старанно навчалась. Рік за роком прірва між дівчатами зростала і, коли Мирося вступила до Черкаського національного університету, вони майже не спілкувались.

Мирослава була на останньому курсі факультету журналістики, коли батьки поїхали на заробітки до Європи і залишили Аліну на старшу сестру. Аби контролювати дівчат, час від часу навідуватись сусідка, а ще мама попросила допомагати свою подругу Зіну. Вчотирьох вони клятвено пообіцяли, що протримаються, бо ж робота була лише на сезон, час мав сплинути швидко. П’ятнадцятирічна Аліна так зраділа, що вже наступного вечора влаштувала вечірку. Але не вдома – у подруги. Знала, що сусідка обов’язково здасть. Та й була певна, що старша сестра влаштує скандал через алкоголь і цигарки.

Минали тижні і сумісне проживання перетворювалось на пекло. Мирося прибирала, готувала, прала речі і вела побут. Молодша ходила до школи, годинами лежала на дивані або марнувала час за комп’ютером. Їла переважно шоколад та піцу, зачинялася у кімнаті, часто ходила до друзів. Старшу вважала безмозкою занудою, що її контролює, тож намагалась уникати. Якось Аліна вкрала у Миросі гроші і витратила їх у нічному клубі. Це стало останньою краплиною у натягнутих відносинах. Сестри розсварилися і перестали спілкуватись. Взагалі. Уникали одна одну під час вранішніх зборів на навчання, нарізно проводили вечори. На вихідні меншої ніколи не було вдома. Може, так було б до приїзду батьків, але все змінив випадок – Мирося  захворіла. Сильний кашель, біль у грудях, висока температура та ускладнене дихання, змусили звернутись до лікарні. А через підозру на пневмонію, її протримали у стаціонарі чотири доби. До університету вона зателефонувала та повідомила, що буде на лікарняному, а сестрі повідомляти не збиралась. Була впевнена, що мала не помітить її відсутності. І дійсно, Аліна не здогадувалась, що Мирося була у лікарні, і що після повернення додому, вона лежить у своїй кімнаті, час від часу провалюючись у неспокійні, хворобливі сни. Видали ситуацію гори немитого посуду та сміття. Коли чисті тарілки закінчились, Аліна рішуче відчинила двері забороненої кімнати і впевнено зайшла всередину. Фіранки були досить щільно закриті, а запах ліків перебивав інші аромати. Мирося лежала у ліжку і не рухалась. Сплутане волосся, розтріпане по подушці, виглядало несвіжим. Поруч, на маленькому столику, лежала купа пігулок та аптечних склянок.