Ха-Ха

мВійна триває вже понад чотири роки, і, зізнаюся чесно, я майже перестав
звертати на неї увагу. Вона стала настільки звичною частиною буття, що
коли тиша затягується, стає навіть тривожно. Це означає лише одне:
москалі знову готують якусь капость. Воювати вони не вміють — беруть лише
живою силою, але й ці тіла вже закінчуються. Самі ж росіяни на фронт не
поспішають, адже там можуть убити, а їх і так лишилося мало.
Ще на початку тисячоліття я читав в інтернеті щирі зізнання мешканців РФ
про їхню країну. Як виявилося, у росіян немає навіть власної республіки
чи автономного краю. Люди тоді пропонували або приєднати Москву до
Федерації, або від'єднати її назавжди. Бо Москва — це і є Росія, а вся
решта території — лише Федерація поневолених народів.
Напишу фантастичний сюжет.
Не забудь вернути цілими , а то.....
До Мутькіна на Марсі(?) (який сховався в бункері котла ), що слухає
басовиті трелі Кобзона прибігає захеканий муршал Жуков і кричить:
— Все пропало! Ми мишей з Великого Котла привезли, і вони вже доїдають
наші останні запаси!
Мутькін СПОКІЙНО говорить муршалу:
— Там на запічку лежать гранати. Підірви мишей, та не забудь гранати
повернути на місце. Вони підзвітні. А то Мао жопу намилить...
І муршал Жуков, блідий від страху перед товаришем Мао хапає ті гранати й
біжить воювати з марсіанськими мишами.\
-- Не забудь поставити їх на місце!!! Стой - мило в нас є?
-- Я не буду мило їсти!
-- Ти дурень, але до мене тобі ще далеко. Мао до нас біжить.
-- А мило тут до чого?
--З накладною буде все в порядку. Але ж без його дозволу стратегічну
зброю використали.
-- А мило тут до чого?
-- Ти дурень - самі попи свої милити будем, щоб час на нас довго не
тратив. Так він всіх наказує.
Це політична сатира!
Дивіться, як в одному маленькому сюжеті вдалося змалювати всю сутність
їхньої «імперії»:
Боягузтво «лідерів»: цей їхній «Мутькін», який вічно малює якісь
червоні лінії, а сам від українських бомб сховався навіть в Пеклі
в бункер.
Тотальна бідність і дефіцит: навіть в Пеклі у них усе «підзвітне», а
найпотужніша зброя — це старі гранати на запічку.
Рабська залежність: одна лише згадка про те, що товариш Мао «жопу
намилить», змушує грізного «муршала» тремтіти сильніше, ніж перед
вибухами.
Ау, Марс! Чомусь я тебе недочуваю. З ким ви там воюєте? Невже марсіан
знайшли, а в них виявилася терористична організація анонімних
алкоголіків, яка курити Курили не хоче?
— Що ви там бурмочите? Сигарет не пришлю. В самого остання лишилася. А
останню сигарету з пачки навіть Мутькін не забере — це народна
приказка!
Чебурашка проти систем ППО
Сучасні технології — це, звісно, добре, але іноді їхня інженерна логіка
ламає психіку навіть досвідченому генерал-майору МВС РФ.
Тиждень тому він вирішив оптимізувати нічну логістику в хаті. Купив
акумуляторний світильник із датчиком руху типу «НІЧ» — круглий такий,
акуратний, у народі просто «Чебурашка». Приладнав його в туалеті на
магнітну тримачку: зайшов уночі, він тобі чемно підсвітив, зробив справу
— і ніякого зайвого світла в очі. Краса!
І ось, десь о третій ночі, йде за біологічними потребами. Ну, як йде —
спочатку планував по малій нужді, але капітальний генеральський підхід
вимагав сісти на унітаз і витиснути з організму максимум рідини, щоб уже
до ранку не вставати. Сидить, переробляє інформацію, аналізує вектори
реальності, бо він — на диво тверезий. Також тверезий «Чебурашка» над
головою світить своїм чужим, акумуляторним теплом. Абсолютний творчий
спокій.
І тут раптом — ГРОХІТ! Тріск, удар, і в ту саму мікросекунду світло
повністю зникає. Темрява — хоч око виколи.
У голові генерала миттєво спрацьовує військовий вишкіл: ПРИЛІТ! РАКЕТА
ПОПАЛА В ДІМ! ППО НЕ ЗПРАЦЮВАЛО! «Ну, хохли, я всраюсь, але відомщу!»
Оскільки він вже сидів на унітазі у максимально бойовій готовності до
дефекації, панічний ефект від «вибуху» збігся з анатомічним процесом.
Коротше кажучи, всрався він в ту ж мить у найпрямішому, медичному сенсі
цього слова. Спрацював, так би мовити, код екстреної евакуації залишків
їжі під дією адреналіну.
Сидить в темряві, серце калатає десь у районі меніска, чекає, коли
почнуть падати залізобетонні перекриття будинку. Хвилина тиші. Будинок не
рушиться. Пожежі немає. Сусіди не кричать.
Намацує в суцільній пітьмі свої я...я — ні, телефон. Вмикає ліхтарик. І
що бачить генерал-майора МВС РФ?
Діло виявилося простішим за кухонну табуретку. Проклятий китайський
«Чебурашка» за тиждень просто розрядив свій акумулятор «в нуль». А коли в
таких девайсах зникає енергія, у них послаблюється магнітне поле тримача.
Магніт відпустив залізо, і цей круглий гад полетів униз.
Оскільки вночі у закритій кахляній кімнаті будь-який шурхіт звучить як
постріл із гаубиці, траєкторія падіння світильника здалася йому дієвою
відповіддю укропів. Цей партизан спочатку з гуркотом відрикошетив від
тримача для туалетного паперу, а потім із чистим дзвоном гепнувся на
плитку підлоги. А погас він не від удару, а тому, що ЕНЕРГІЇ СВІТИТИ НЕМА
— акум сів!
Ось так бездушна техніка та закони фізики змусили генерал-майора у
відставці прийняти нічний бій із пластиковим плафоном. Зате тактично все
пройшло ідеально: і світло заощадив, і кишечник очистив за вищим
розрядом! Правда, помста відкладається через енурез заднього проходу його
мозку.
Китайський Фантомас проти залізобетонної логістики
Ця історія про те, як копійчаний дефіцит інформації ледь не влаштував
локальний кінець світу в одному окремо взятому кварталі.
Картина маслом: стоїть великий шестипід’їздний дев’ятиповерховий будинок.
Навпроти нього, через вузеньку однополосну дорогу — звичайна
п’ятиповерхова «хрущовка». А зовсім поруч відкрився магазин дешевих
товарів «усе по три копійки». І ось одного дня цей магазин оголошує
грандіозну акцію: радіодзвінки по суперціні! Без дротів, без заморочок —
приліпив кнопку на скотч біля дверей, а базу ввімкнув у розетку в
коридорі.
Народ у нас акції любить, але купувати задешево соромиться. Тому десь
чоловік п'ятнадцять із обох будинків тихо, конспіративно, нікому не
кажучи, купили ці девайси. Про те, що радіус дії цієї китайської
радіоіграшки становить аж 50 метрів, на пачці було написано лише дрібними
ієрогліфами. А головне — уся ця партія працювала на одній-єдиній,
залізобетонній фабричній частоті!
Пекло почалося за кілька днів.
Приходить до когось кум. Тисне кнопку на першому поверсі третього
під’їзду — і в ту ж мікросекунду одночасно починає ревти ще в десятьох
квартирах навколо, включно з третім поверхом «хрущовки» навпроти через
дорогу! Хтось тисне кнопку в «хрущовці» — половина дев'ятиповерхівки
підривається від дикого пищання.
Люди вибігають на пороги, відчиняють двері — нікого нема. Тільки сусід
навпроти теж стоїть із витріщеними очима. Знову дзвінок — знову пусто. В
туалет спокійно сходити не можна: тільки сів переробляти інформацію, як
над вухом волає проклята китайська мелодія.
По двору пішов страшний поговір. Перші три дні всі були впевнені, що це
завелися малолітні шкідники-юнці, які дзвонять і тікають. Почалися нічні
облави, патрулювання та пошуки загадкового «Фантомаса». Хтось казав, що
це працює якийсь таємний агент Аніскін. Самі ж власники акційних дзвінків
мовчали як партизани — зізнатися, що купили таку дешеву фігню, кожному
було просто встидно.
Нерви у людей здали швидко. Рівень вереску, сусідових сварок і мату у
дворі перевищив усі норми ООН. Дійшло до того, що один особливо буйний і
контужений сусід схопив сокиру і з криками «Уб’ю, Фантомас грьобаний!»
пів години ганявся по вулиці за невидимим ворогом. Навколо — ні душі,
лише сокира свистить у повітрі.
Після цього інциденту народ виставив жорсткий блок: на дзвінки просто
масово перестали відчиняти двері. Доставка, поштарі та родичі годинами
кукурікали під під’їздами.
Будучи інженером, я терпів цей абсурд недовго. Зняв нашу кнопку, взяв
упаковку, уважно подивився на китайські закарлючки і серед ієрогліфів
чітко розгледів цифру «50» та позначку частоти. Мені все стало ясно за
одну секунду. Координати матриці зійшлися.
Оскільки я мав знайомого майстра екстракласу з радіоелектроніки, я приніс
йому цей девайс. Майстер хмикнув, за п'ять хвилин перепаяв частоту
виклику нашої кнопки до бази, змістивши робочий контур, і все — в моїй
фортеці запанувала абсолютна тиша.
Інші жителі двох будинків воюють і досі. Щоправда, зараз у дворі стало
трохи спокійніше. Більшість просто психанули, повисмикували бази з
розеток, і в них теж «усе ок». Китайський Фантомас був повністю
ліквідований німим протестом населення та залізобетонною логікою одного
інженера!
Таємниця фотографії молодості
На столі лежала стара світлина, де... І де ж тут студентські роки? І де
фотографія? Я не знаю поки що, чи можна, але фотографія перед вами.
Розплющте баньки свої й погляньте на книгу як на рідну жінку — з
інтересом, але вже без любовного шаленства. Книга ніби говорить: «Я є, і
я готова дати себе... прочитати».
Ви так запитуєте мене в думках. Відповідаю — це шматочок переддипломної
практики в славетному місті Мінську. Я знайшов фотографію, де перебуваю в
Центральному парку міста Мінська в 1982 році. Ця ж фотографія стала
непоганим тлом для обкладинки мого «геніального» витвору тверезої
свідомості. Завтра кум погрожує прийти. От тоді ми тут понаписуємо — самі
при протверезілому читанні будемо виглядати як два дорожні ліхтарі СТОП.
Ого — стоп у спантеличенні бідних читачів. Тож, громадяни України. Для
москалів перекладемо москальською мовою, і хай труяться правдою. Нам їх
тепер не шкода.
Замисленим я на фото виглядаю тому, що справді намагався розгадати
загадкову чергу з самих лише осіб жіночої статі. Вони, вишикувавшись у
довгу чергу метрів на сорок, поспішали покататися на каруселі. Чому вони
всі так рвуться на карусель? А де чоловіки (я поки лише студент)? До
ковіду ще далеко, свинячий грип на чоловіках не розмножується (у столиці
діє заборона свинячити в парках). АУ — мужики! Та куди ж ви пощезали?
Повертаюся до студентського аспекту моїх спогадів. Для мене Центральний
парк столиці в той момент був філією Мінського годинникового заводу. І в
цій філії я й практикуюся. Залишилося лише придумати, в яких дисциплінах
годинникового виробництва. Термін проведення практики у 2 місяці залишав
мені велике поле для фантазії. Щось іще придумаю. Мені важливіше було
розгадати загадку жіночої черги на карусель. Хотів, але так і не зумів
розгадати. А з розпадом Радянського Союзу загадка столиці незалежної (так
я тоді справді думав) держави мене перестала цікавити. У будь-якій нації
є свої відхилення і бзики. Не мені їх вивчати.
2026 рік. У розбомбленому підвалі № 13 на Дерибасівській в Одесі знайшли
документи колись потужної організації одеських шмоточників-фармазонщиків.
Мені вдалося вдосталь їх почитати, і диво сталося. Я загадку жіночих черг
на каруселі в столичному місті «незалежної» Білорусі розгадав. Правда
виявилася шокуючою та цікавою, оскільки безпосередньо стосувалася життя
президента Білорусі пана Луккакишенька.
Луккакишенько в 1982 році працював рядовим бухгалтером у колгоспі села
Захудалова, Худобідного району Мінської області. Все було б добре у
нього, але його фобія правдивості та чесності виявилася доволі сильною.
Бухгалтерик попався на фальсифікації документів та крадіжці невеликої
кількості рубликів. Що з ним робити — не знали у колгоспі. Райком і обком
КПРС також тягнули лямку з покаранням. Судити члена КПРС було заборонено.
Зібрати збори первинного осередку КПРС для виключення Луккакишенька з
партії не могли через повну відсутність членів осередку (роз'яснення —
повтікали на простори Сибіру для тренувального періоду життя).
Втрутився ЦК КПБ і своїм рішенням велів бухгалтеру за свої кошти (за
вкрадені рублі) побудувати в Центральному парку столиці комплекс
благоустроєних туалетів «М» і «Ж». Переляканий життям Луккакашенько
розгубився від такого несподіваного подарунка долі. На його з'ясовування
місцерозташування туалетів уповноважений ЦК відповів роздратовано:
— Будуй хоч на каруселях! Іди звідси, придурку. Не заважай мені заважати
працювати достойнішим! (російською мовою це було крикнуто, пропав
світовий шедевр російської національної мови — мат).
Луккакишенько покомандував плідно, і всі жіночі туалети були розміщені в
кабінках каруселей, що крутилися за годинниковою стрілкою, а чоловічі —
на каруселях із протиходом. Бухгалтер забув дізнатися, що каруселей, які
крутяться проти годинникової стрілки, в парку немає. Я відразу почав
співчувати мужикам. Носити в собі і терпіти — не заборгувала тоді ще
Білорусь перед Богом, а покарання вже діє. А братня любов двох народів
буде підкріплена експортом продукції, яку почали видавати працюючі
каруселі великого міста. Білоруська продукція славилася високою якістю та
незабутнім запахом. Від запаху росіяни відходили довго у своїх
«каруселях», виліковуючи білу гарячку споживанням продукції дружнього
народу.
Луккокишенько Бадаклат Ізофремович став у результаті вибору, зачумленого
продукцією експорту, народом Незмінним Президентом (так у них в
Конституції називається його виборна посада). Створення СНД (Совет
Народного Гамна — так насміхалися самі білоруси з цього скорочення
новоствореного об'єднання держав) було приурочено до Дня космонавтики.
Експортний продукт хотіли експортувати за межі Сонячної системи.
Терміново почалися пошуки покупців там. Може, й знайшли. Бо 8 липня 2026
року Президент Трампус (якщо не буде імпічменту за його роботу
президентом) виступатиме перед людством із сенсаційним повідомленням.
(Невже й вони почнуть імпортувати продукцію Луккакишенька?).
Доля Росії
Голодний блохастий пес-людожер вискубував зубами бліх на задній
частині своєї території. З голодної злості сильно прикусив свій хвіст і
ПОЧАЛОСЬ...
Відчуття свіжої крові, помножене на відчуття голоду, зробило з Вовки
садиста-недожера. Йому так захотілось побільше цього м'ясця поїсти, що,
втративши залишки розуму, в надії на удачу та АВОСЬ, Вовка захотів
повалити власника хвоста і наїстися вже досхочу. Проте Власник хвоста
почав тікати, і Вовка, не відпускаючи хвоста, погнався за ним.
Вбити, пограбувати, нажертись дармовим м'ясом — ось основні принципи
життя Вовки. А попереду втікає виконання його мрії, та й власний хвіст
чомусь заболів (напевно Сі згадав. Настраждався тоді хвіст, бо заважав Сі
роботу з виховання Вовчика проводити якісно і плідно.) Після півгодинного
телемарафону розлючений Вовка спинився крутитись на місці і помер від
виснаження. А останньою його думкою була мить прозріння:
— От і дохапався чужого я. Мені піздець!!!
З такою ж думкою і після такої ж події померла і Росія-людожер."
    Анекдот про генеральську логіку та синхрофразотрон
Той самий генерал-майор МВС РФ після конфузу з китайською лампою-«Чебурашкою» вирішив більше не довіряти побутовим приладам. Для повної безпеки в туалеті він виписав із секретного військового НДІ експериментальну модель бортового аналізатора — Синхрофразотрон Т-1 на рідких кристалах. Прилад мав фіксувати коливання реальності й видавати чіткі голосові команди.
Заходить генерал о третій ночі в кабінет за біологічними потребами. Сідає, як зазвичай, капітально. Синхрофразотрон блимає зеленим і тихо доповідає: