Розділ 11, в якому деякі хлопці натякають, що саме вони – слабка стать

   Донька професора махнула руками та навалилася на спину Радомира. Хлопець смикнувся, але втримався на ногах, хоча Ра Он вже уявляла, як вони вдвох впадуть на музейну підлогу.

   - Яка ти незграбна, - крякнула панна Кан. Андромеда злісно поглянула на нібито подругу. Доньку професора трясло.

   - Заспокойся, - погладив Андромеду по плечу Радомир, - тут занадто слизькі сходи. Присядь. Зараз шок мине, - він начаклував пляшку води та простягнув Роді, яка сіла під стінкою, обхопивши однією рукою свої ноги. – Дівчата зачекайте поки що тут. Я перевірю на якому поверсі меч зараз, та що з охоронцями.

    Хлопець зник у коридорі, а Андромеда відкрила пляшку і залпом випила майже половину від пів літрової пляшки з водою.

    - Якого біса, - розлючено звернулася донька професора до Ра Он, - ти мене штовхнула?!

    - Я створювала романтичні обставини, - піджала губи напів кореянка. – Звідки я знала, що той хлопець такий тюхтій! За моїм планом, він мав відчути, звук твого падіння, розвернутися та схопити тебе у обійми.

   - Якщо Радомир – моя доля, то ми все одно впадемо в обійми один одного. Тож, не втручайся! Бо Доля не любить, коли влазять у її плани. І через тебе, вона може поміняти мого гарного принца на якогось збоченця!

   - Доля любить, коли люди самі керують своєю долею! – Заперечила Ра Он. – А ти сидиш і чекаєш, коли тобі принесуть все готове на гарній таці!

    - Я поводжуся відповідно до свого психологічного типу! – Андромеда скочила на ноги. – Ще раз втрутишся подібним чином і я… я…

  - Що? – Саркастично перепитала Ра Он.

  - Закохаюся у тебе!

  - Геть з’їхала з глузду, - констатувала панна Кан. – Кохання настільки ірраціональне почуття, що його неможливо ані передбачити, ні викликати.

   - Ти забуваєш, - сухо, але розлючено відповіла Андромеда, - що навіть після того, як я сама себе переконувала, що закохана у якогось хлопця, він починав зустрічатися з іншою. Тож, накрутити себе, я завжди можу! Почну страждати, що не бачу тебе дві години, і все – ти вже закохаєшся в якогось хлопця!

   - Я тобі забороняю, - верескнула Ра Он, - закохуватися у мене! Якщо таке зробиш, я тебе вб’ю!

    І ніби на підтвердження своїх слів, вона наскочила на Амі, затулила подрузі рот рукою та притисла до стіни.

    Ліхтар охоронця байдуже ковзнув по стіні саме там, де намагалися сховатися дві подруги. Втім, Ра Он вдалося накласти на них закляття, тож охоронець не зрозумів, що перед ним не стіна, а - дві гарні дівчини.

   - Дівчата, - перед сходами з’явився Радомир, який підсвічував собі шлях своїм внутрішнім синім вогником. Він побачив охоронця, смикнувся та зник.

  - Якої пахучої десятиденної шкарпетки! – Верескнув охоронець, світло від ліхтаря застрибало заразом із тремтінням охоронцевих рук. – Невже він справді існує – привід студента, що намагався пересвідчитися, що можна підняти плиту саркофагу зсередини та вмер? Куди котиться цей наскрізь прогнилий світ! – І він пошкандибав  у кімнату охорони.

   - Правило дев’яносто восьме, - сказала Ра Он, матеріалізуючись. Радомир кліпнув, - під час проникнення у чуже приміщення, особливо – велике. Спочатку перевіряєш обстановку, і лише потім говориш.

  - Знаєш, - зітхнув хлопець, - я думав, що ловитиму тих, хто проникає у чужі приміщення, а не стану одним з них.

   - Якщо ти натякаєш, що я щоночі ввалююся до будинків інших людей, то ти геть нічого не розумієш у тому, яким важливим є режим сну для спортсменів. Знайшов той клятий меч?

  - Так, - кивнув Радомир. – Треба закільцювати камери, і ми можемо просидіти у тій кімнаті хоч до ранку, якщо триматимемо камери своєю магією.

   - Але навряд, - сказала Андромеда, - мені вдасться зламати камери з телефону.

   - Тобі не треба нічого зламувати, - зітхнула Ра Он. – Це зробимо ми з Радомиром за допомогою магії.

  - А чому ж ви не зробили це в готелі?! – Верескнула донька професора.

  - Тому що, в готелі скрізь магія, - стомлено пояснила панна Кан. – А тут – нам нічого не заважатиме.

    Радомир провів їх до зали, де у скляному прямокутному боксі знаходився скіфський меч. Після декількох хвилин зловживанням магії, Ра Он та Радомир переконалися, що охорона їх не бачить та увімкнули електричне світло у залі.

    До зали вело два входи-виходи, тож, чаклуни стали перед ними, тоді як Андромеда направилася до центру – де був меч. Перед скляним боксом стояв ослінчик, тож донька професора історії сіла на нього та заповзято почала перемальовувати візерунок у свій блокнот.

    Спочатку, Ра Он та Радомир перемовлялися. Потім, Роді так захопилася, що навіть не чула їх. І лише, коли закінчила та повернулася, із здивуванням побачила, що Ра Он притискає свого вказівного пальця до своїх рожевих губ, натякаючи, щоб донька професора мовчала.

   Андромеда перелякано подивилася на Радомира, а тоді швидко підбігла до подруги.

   - Що таке? – Запитала донька професора, пишучи на папері свого блокнота.

   - Він вже пів години такий, - відповіла панна Кан, забираючи у подруги олівець. – Я такого ще не бачила. Схоже, він у трансі. Я боюся його чіпати, але якщо ми за декілька хвилин не заберемося звідси, нас запишуть камери. Бо я не можу сама їх так довго контролювати.