Розділ 8, в якому Ра Он не може стриматися та влаштовує бійку

   Андромеда якраз співала про те, що за зливами завжди з’являються веселки, як чиясь зловісна долонь закрила їй рота, а інша зловісна рука схопила її за талію та потягнула до виходу. Панна Любомирченко перелякалася мало не до смерті. Єдине, що її заспокоювало, то це - те, що цей вчинок зробив не чоловік-збоченець.

   - Стій тут, - наказав голос Ра Он, коли вони опинилися на вулиці. – А якщо поруч з’явиться якійсь хлопець, чи чоловік біжи до поліції, - і вона зникла у приміщенні кафе.

    Андромеда стояла переполохана, не розуміючи, що найшло на її подругу. Ра Он же розплатилася за замовлення, бічним зором помічаючи, що чоловіки та хлопці повільно приходили до тями. Жінки та дівчата влаштували справжній ґвалт вичитуючи своїх супутників, що вони декілька хвилин приділили не їм. Ра Он кивнула своїм думкам та вийшла до Андромеди.

   Напів кореянка схопила подругу за руку та потягнула подалі від кафе.

  - Що таке? Чому ти мене в такий спосіб витягла з кафе? – Запитала спантеличена донька професора.

   - У мене дві новини: гарна та погана. З якої почати?

  - З гарної. Ми правильно йдемо? Ти добре знаєш дорогу?

  - Я зменшую нам шлях, - збрехала Ра Он. – Гарна новина, у тебе дуже приємний і потужний голос і ти могла б сама стати зіркою не гірше за твого Любарта.

   - Любомира, - машинально виправила Роді. – Дякую за комплімент, але я це знаю. Ми навіть з батьками думали кудись мене відправити на прослуховування. Але поховали цю ідею, бо її не можна втілити у життя через моє невезіння. Не можливо створити суто жіночій гурт. Або, якщо б я виступала соло, потрібна була б продюсер жінка, і щоб скрізь були лише жінки та дівчата. А так не буває, - вона зітхнула. – А погана новина?

   - Схоже, твій голос діє на чоловіків та деяких жінок наче пісня сирени. Я саме тому тебе і витягла з кафе, що чоловіки, як зачаровані дивилися на тебе та вже збиралися накинутися на тебе, - вона здригнулася.

    - Я думаю, ти помилилася і відбувся один з тих дивних збігів, які іноді трапляються. Раніше, коли я співала у караоке, все відбувалося спокійно.

   - А з ким ти туди ходила? – Уточнила Ра Он.

   - З Русланом, моїм братом. Думаєш, через те що він чаклун - мене не чіпали? – Набурмосилася Андромеда. – Мабуть, ти – права. У другому класі моя вчителька музики влаштовувала концерт. Я мала співати якусь пісню, вже забула яку, - вона тряхнула головою, ледь не уронивши півонію та причепила квітку надійніше. – І десь на середині мого виступу всі хлопці піднялися, кинулися на сцену та потім влаштували бійку. Потім вони казали завучу, що це я їх змусила битися. На щастя, вона їм не повірила, але я пережила не найкращі часи. Як ти гадаєш, це ще одне моє невезіння, чи теж саме?

   - Ще одне, - переконано сказала панна Кан, а тоді зупинилася та роздивилася. Вони були на якійсь напівтемній вузькій вуличці, де не було ані душі, окрім них двох. – Я це відчула.

    А тоді Ра Он щось зробила, бо біля ніг Роді впав спортивний матрац. Ще за мить, в руках Ра Он опинилося відро, яке вона різко підняла та облила Андромеду з голови до ніг холодною водою.

   - Геть здуріла?! - Зойкнула Роді. А тоді заплакала. – Якщо я тобі не подобаюся, просто скажи! Навіщо мене обливати водою?! Я промокла вся до нитки!

   - Вибач, - відповіла ошелешена напів кореянка, яка не очікувала, що Андромеда залишиться на своїх двох ногах. – Ці твої невезіння, твоє небажання плавати в басейні й у річці та цей голос сирени, наштовхнули мене на думку, що, можливо ти – русалка.

  - Яка ще русалка! Я - звичайна непримітна нікому не потрібна дівчина! – Сльози потекли удвічі швидше.

   - Ну перестань, не плач, - сказала Ра Он та накинула, ніби чадру, на подругу великий рушник та зчепила його своїми руками під підборіддям сумної Андромеди. – Визнаю, я помилилася. Це - чарівний рушник, зараз ти за мить висохнеш.

   - А мій одяг не сяде?

   - Якщо я не заразилася від тебе твоїми невезіннями, - зітхнула панна Кан, - то все з твоїм одягом буде добре. І ти потрібна твоїй родині. І може, але лише трохи, - вона показала великим та вказівним пальцем, - нам з Б’янкою. Зауваж, яка я віддана подруга, бо думаючи, що у тебе з’явиться русалчин хвіст, подбала про те, щоб ти не гепнулася на кам’яну дорогу, а підклала матрац. І, щойно ми розберемося з цими амазонками, я приведу тебе до моєї мами, і вона щось вигадає, що робити з тобою.

   - А чому не зараз? – Уточнила Роді, яка вже майже заспокоїлася.

  - Вибач, - поглянула на неї Ра Он, - але я - жахлива егоїстка. Щойно ти підеш від амазонок, вони підселять у мою кімнату якусь іншу дівчину, яка, поки я спатиму, малюватиме на моєму обличчі своєю помадою вуса, а може навіть бороду. А тоді підкладе мені у ліжко жабу, - вона здригнулася. – Ні, краще вже щоб ти трохи помучилася зі своїми невезіннями, ніж я.

   - Ну добре, - зітхнула Андромеда. – На відміну від тебе, я – дуже віддана подруга, тож трохи зачекаю. О, здається я вже висохла. – Вона вправно вивернулася з рушника. – Ти ж не купила їх?

   - Ні, вони з нашої ферми. Рушник, щоправда, я вкрала у брата, - Роді здригнулася. – Та заспокойся, я пожартувала, - вона клацнула пальцями  і відро, матрац та рушник зникли. – Так, давай забиратися звідси. Бо я шукала непримітний провулок, щоб побачити, чи ти не русалка, і не певна, що знайду дорогу до нашого готелю.