Розділ 6, в якому Андромеда йде на ділову зустріч

    - Ні. Це – якійсь божевільний! – Почервоніла Роді. – Сказав мені, що посварився зі своєю ревнивою дівчиною, бо запросив на концерт заразом і її двох подруг. А тоді розізлився та заприсягнувся, що віддасть ці чотири концертні квитки першій гарній дівчині з цього готелю. Я справді гарна?

   - Ні, - заявила Ра Он, - ти надзвичайно огидно виглядаєш, і ми з Б’янкою терпимо тебе лише з жалю. Ну ти, серйозно?! – Обурилася панна Кан. – Я ж тобі казала, що ти гарніша, вибач, Б’янко, за Б’янку! І якщо ти таким чином випрошуєш собі компліменти, то заведи собі хлопця, нехай він страждає замість нас! – Андромеда стала рожевою. Мабуть, жоден комплімент від хлопця не переконав би її що вона гарна, ніж така, дещо груба, заява від холодної подруги. – То що то за квитки?

    - На концерт «Діти змієногої богині» ввечері, за декілька днів.

   - «Діти змієногої богині» ?! – Заверещала Б’янка, а тоді вони з Роді обійнялися та стали підстрибувати сміятися та верещати. Ра Он почувалася так, ніби опинилася наглядачкою у божевільні. Вона сором’язливо посміхалася випадковим відвідувачам вестибюля, ніби кажучи: «Дівчата розважаються, не звертайте уваги».

   - Чому я не народилася хлопцем, щоб уникнути сучасних амазонок? – Запитала у двох подруг Ра Он.

   - Щоб зустрітися із нами, - резонно відповіла Андромеда. – То ти йдеш з нами?

   - Любомир – то любов на все життя, - чи то піднесено, чи лише сумно, повідомила Б’янка.

    - У мене теж, - зізналася Роді.

   - Ви про що? - Вирячилася Ра Он.

    - Про «Діти змієногої богині», - пояснила донька професора. – Рок-гурт такий. А Любомир це – надзвичайно гарний фронтмен. Оооо, - і вони з Б’янкою вдвох почали знову співати, невідомому для Ра Он, співакові дифірамби. – Ти що не чула про них? – Уточнила здивована Роді за декілька довгих митей.

   - Я вчилася та тренувалася, - дещо роздратовано відповіла панна Кан. – Я з бідної родини, тому маю зосередитися на важливому.

   - А радіо? Їх часто крутять на радіо, - пояснила Роді.

   - Якби у тебе був такий графік, як у мене, ти б не ставила таких дурних запитань, - майже відгризнулася Ра Он. Очевидно, вона відчула себе неповноцінною.

   - Не хвилюйся, я візьму тебе з собою, і ти теж закохаєшся у Любомира, - повідомила оптимістка Роді. Ра Он подумала, що такого щастя їй точно не треба. І тут у їхню цілком приватну бесіду увірвалася Веста, яка висмикнула один з квитків з рук ошелешеної Андромеди (Веста як раз була в кімнаті камер спостережень та побачила ЩО в руках у панни Любомирченко).

    - Я візьму це собі, в якості оплати, - повідомила Веста. – За те, - пояснила вона, - що розібралася із вашою їжею. Матуся передає вибачення. Це частково сталося через ваші історії, частково через неї. Жодна жива душа не знала, чи з’явитеся ви цього року. Тож, матуся запропонувала на всяк випадок включити вас до меню так би мовити з обмеженнями. І вона вже йшла сказати на кухню, що треба додати ще дві повноцінні порції, як неочікувано та із запізненням з’явилася панна Фрателлі.

   - То це – я у всьому винна, - похнюпилася Б’янка.

   - На жаль – ні, - повідомила панна Гроза. – Це, так би мовити колективна провина. Тож, з обіду, у вас мають бути нормальні порції. Якщо щось піде не так, то скажете мені. І, ввечері вам повернуть трохи магічних сил, тож зможете замовляти собі їжу деінде, не виходячи з готелю. Чи можу я ще щось для вас зробити?

   - А можна в наші кімнати ноутбуки та Інтернет? – Запитала Роді.

   - Новачкам не можна, але я спробую це для вас влаштувати, - кивнула Веста та процокала геть. Сьогодні вона була на шпильці. Аргентинець, який щойно увійшов до вестибюлю зачаровано дивився на струнку фігуру, що віддалялася.

    - Трясця! – Сказала Андромеда. – Вирвала у мене квиток. А я хотіла запропонувати його хлопцеві.

    - То, у тебе є хлопець? – Знову уточнила Б’янка.

    Роді зашарілася та запропонувала піти до бібліотеки.

    Бібліотека, схоже справді, була десь в іншому вимірі. Якщо готель весь кричав та верещав, що він – супер надсучасний, то бібліотека нагадувала дитинство. Тут  ніби поєднувалися магія казок, дитячої допитливості, спокійного напів казкового освітлення, коли бачиш, як падає кожна пилинка, ніби століття повільно обраховують свій вік.

    Дівчата здивовано, навіть з благоговінням, сіли за круглий стіл, що стояв між рядами книжкових полиць. Чомусь розмовляти хотілося лише шепотом.

    Роді розповіла про Радомира.

   - То у тебе буде побачення? – Уточнила Ра Он.

   - Це ділова зустріч, але я дуже сподіваюся, що вона переросте у побачення, - заскиглила Роді. – Він – найгарніший хлопець якого я коли-небудь бачила. Але я дуже прошу вас двох піти зі мною.

   - Ти - збоченка? – Уточнила напів кореянка.

   - Ні, - помотала головою донька професора. – Але він може не прийти, або виявиться маніяком!

    - Чому ти так думаєш? – Здригнулася Б’янка.

    - Я розповім після того, як ми закінчимо з сучасними амазонками, якщо до того часу не пересваримося, - заявила Роді.