Розділ 5, в якому дівчата нарешті втамовують голод

    Андромеда, Ра Он та Б’янка перебували у кімнаті, де отримували порцію сну панни Любомирченко та Кан.

   - То що ти хотіла? – Запитала панна Кан у панни Фрателлі.

   - Ви ж знаєте, що я можу чаклувати, - двійко сусідок кивнули, - я можу зараз спуститися з вікна на вулицю, - Ра Он фиркнула, Роді витріщилася на напів кореянку, а  Б’янка смикнулася. – Що таке? Ми замовимо готову їжу, наприклад піцу, і кур’єр все сюди доставить.

   - То ти вже вчора обжиралася, поки ми з Андромедою пухли з голоду? – Не повірила власним вухам панна Кан.

  - Як я могла обжиратися, якщо у мене лише Євро, а українських грошей немає! Я не встигла обміняти і не думала, що нас тут зачинять, як у в’язниці! Хоча, у мене є трохи салямі. То ви поміняєте мені Євро на гривні? – Вона простягнула сто Євро.

  - Ось, - Роді витягла зі своєї сумочки відповідну суму гривень та подивилася на Ра Он. Спадкоємця корейців та українців схрестила руки на грудях та дивилася у стелю, розізливши доньку професора.

   - Дякую, - сказала Б’янка Андромеді, - ти дуже добра дівчина, на відміну від інших, - вона роздратовано поглянула на панну Кан, яка все ще вивчала стелю.

   Тоді Б’янка розігналася та вистрибнула з вікна. Вибачте! Я трохи поспішила! Намір у громадянки Італії був саме вистрибнути з вікна. Але воно ніби було затягнуте прозорим батутом. Тож, нещасну Б’янку відфутболило назад до кімнати. Ра Он подивилася на неї зверхньо.

   - Звідки ти знала, що воно поверне мене назад до кімнати? В тебе ж забрали магію? – Здивувалася панна Фрателлі, потираючи голову, що вона вдарила під час приземлення на підлогу кімнати.

   - Тому що, я – дуже уважна. Перед тим, як зайти до готелю я уважно вивчила, що тут скрізь захисні бар’єри. Спочатку, я подумала, що то нас захищають від маніяків. А потім я зрозуміла, що сучасні амазонки це – суцільна диктатура. І, можливо я б до цього висновку дійшла раніше, але мені дуже боляче віддавили ногу, - вона поглянула на Роді. – Але, я тобі дуже вдячна за те, що ти мене сьогодні врятувала із тією вищою математикою, фізикою та теорією ймовірностей. Тож, вважай, що я вже забула про те, що ти дуже боляче відтоптала мою ногу своєю валізкою. – Ось, - вона простягнула банківську картку Б’янці.

   - Е? – Уточнила громадянка Італії.

   - Ти ж єдина з нас можеш чаклувати зараз. То замов піцу чаклунським способом.

   Б’янка зрозуміла та кивнула. Андромеда витріщилася:

   - Це – як?

    Ра Он смикнулася та пояснила розумово відсталим в чаклунській справі, що чаклунки та відьми можуть замовляти що завгодно через Інтернет, якщо у них є гроші на картці. Але чаклункам не потрібно чекати доставки – все прибуває за мить, якщо готове.

    Тим часом, в одній з українських піцерій, кухар помітив, що офіціантка кинула йому чергове замовлення на м’ясну піцу. Офіціантка зі здивуванням побачила, що термінал пікає – мабуть знову глюк. А ще хвилин за десять, на столі замовлень стояла коробка з піцою, але офіціантка так і не зрозуміла, хто саме її замовив. За мить, коробка зникла. Офіціантка зрозуміла, що це було замовлення, що обслуговувала її напарниця.

   - Як смачно, - повідомила, з набитим ротом, Б’янка. – Мабуть, я більше українка, ніж італійка, бо українська піца мені смакує більше.

    - І мені, - погодилася Андромеда.

   - Ти була в Італії? – Уточнила Ра Он.

   - Я багато де в Європі була, разом з татом. До речі, Б’янко, звідки ти знаєш, що мій тато – археолог?

    - Ну, я трохи знаю про твого тата. Тобто, що є такий професор археології пан Любомирченко, - сказала Б’янка. – Мій тато та мій дядько, брат мами, помішані на історії. Тож, вони щоразу, коли зустрічаються, намагаються довести що історія їхньої країни є давнішою. Тож, дядько Борислав якось сказав, що давня історія України давніша за Давню Римську та послався на професора Любомирченко. Тато був у розпачі. Бо, твій тато не просто археолог, а всесвітньо відомий!

   - Дарма ти їй сказала, - Ра Он потягнулася за другим шматком піци, - зараз Андромеда зазнається.

   - Чому? Це ж - татова слава, а не моя. Але його біль у тому, що він хоче провести розкопки біля Сеула, а йому не дають, бо він – іноземець.

  - Знайди собі гарного корейського юриста і він це владнає, - сказала Ра Он, відпиваючи з паперового стаканчика зелений чай. – То, як ти нас з Б’янкою врятувала? Що це було?

   - Заприсягніться, що нікому не розповісте, - попросила Роді. Дівчата пообіцяли.

   Виявилося, що якось старший брат Андромеди сидів над математикою і не міг розв’язати рівняння. Молодша сестричка зазирнула через плече і подумки розв’язала задачу. Але оскільки вона дивилася на потилицю брата, то розв’язок прийшов до його голови також.

   - Ніколи не думала, - підсумувала Роді, що таке можливо. – А тоді Руслан здавав іспити…

   - Руслан, - уточнила Б’янка, - це – твій брат? Він гарний?

   - Він – надзвичайно гарний, бо дуже схожий на тата. За татом упадало багато жінок. Але він чомусь обрав мою маму, яка не дуже показна, - зітхнула Роді. – Я на неї дуже схожа.

   - Ти – дуже гарна, - запевнила Роді Б’янка, тоді, як Ра Он сказала: