3

Ось і цієї ночі Вольдемар організував кілька творчих зустрічей за інтересами. У першій кімнаті, куди увійшов вампір невеликому напівтемному приміщенні вже почалися літературні читання. Молоде дарування з племені орків натхненно декламував свої вірші про складні і мінливі взаємини між бджолою і квіткою конюшини.

Поезія, на думку арт-директора, була так собі, але слухачам вона чомусь подобалася. Як говориться на колір та смак товариш не всяк. Хоча цілком можливо, що з часом набравшись життєвого досвіду, поет і створить насправді серйозну і достойну річ. А може, побалувавшись віршування, займеться чимось іншим, більш важливим і потрібним ділом. Час розставить все по своїх місцях.

Привітавшись з присутніми, Вольдемар не став довго затримуватися в компанії шанувальників літературних читань. Непомітно вислизнувши з кімнати, він опинився в приміщенні, перетвореному в своєрідну міні-галерею. Свої роботи тут виставляв старий знайомий вампіра сивочолий ельф Доменіко. Чудовий художник, якому завжди вдавалися дивно-ностальгічні пейзажі і феєрично-загадкові натюрморти. Ось і зараз біля картин майстра зібралося чимало любителів живопису. Навіть один високий і важливий чиновник з міської мерії. Швидше за все, до ранку розкуплять всі виставлені роботи, і напевно ще надійде чимало замовлень на майбутнє. Хоч би старий приятель не забув залишити одну раніше уподобану Вольдемаром картину для його особистої колекції.

У наступну кімнату-салон арт-директор прагнув потрапити найбільше. Там був запланований авторський концерт Ліліани. З цією дівчиною-перевертнем він знайомий порівняно недовго. Вперше Вольдемар зустрів її випадково на вечірці у одного з них спільного приятеля-вовкулаки. Співачка-бард миттєво зачарувала вампіра своїм казковим голосом. Таке мелодійне і чуттєве контральто він чув чи не вперше за все своє багатовікове існування. У поєднанні з ніжними акомпанемент лютні і дуже непоганими текстами пісні Ліліани глибоко запали в душу Вольдемару.

Уже під час наступної зустрічі вампір звернув уваги і на досить екстравагантний вигляд дівчини-перевертня. А там було на що подивитися. Вона була середнього зросту, струнка, з красивою жіночною фігурою. Смагляве обличчя нової знайомої прикрашали сяючі сірі очі, маленький завзятий носик і тоненькі бордові вуста. Густе волосся попелясто-чорного кольору хвилястим водоспадом спадало до самого попереку співачки і чимось нагадували крило кажана.

Рухалася Ліліана, як і належить молодій вовчиці: легко, елегантно, граціозно. Посміхалася привітно і доброзичливо, хоча її рівненькі і білосніжні зубки виглядали дещо загрозливо. Коли дівчина-перевертень співала пісні, то трошки морщила свій благородний лоб, тоненькі брови при цьому вигиналися дугою, а вії заледве помітно тремтіли, наче крила метелика.

Захоплюючись музичними даруваннями співачки, арт-директор нічного клубу і не помітив, як захопився нею вже як представницею протилежної статі. Ліліана була, безумовно, дуже талановитою, безсумнівно, розумною і при тому досить симпатичною особистістю. Не минуло й півроку як захоплення вампіра переросло в справжню палку пристрасть, на яку, як це не дивно, дівчина-перевертень відповіла взаємністю.

Вольдемар відмінно знав, що міжрасові стосунки між нелюдами зазвичай тривають недовго і практично не мають серйозних перспектив на майбутнє. У нього з Ліліаною не може бути спільного потомства, та й різниця у віці між ними досить істотна. Але коли кров почала вирувати від нестримного бажання і думки плутаються від гарячої спокуси практично нереально почути аргументи здорового глузду. Навіть якщо у тебе за плечима вже не одна сотня прожитих років.