2

Неспішно залишаючи танцюючий натовп Вольдемар мимоволі згадував, як все розпочиналося. Коли ти вампір і у тебе практично вся вічність попереду найстрашніший твій ворог це – нудьга і одноманітність. Рано чи пізно, але тебе «дістане» все те, що було таке бажане і приємне в минулому. Сірі, нецікаві і передбачувані будні за лічені десятиліття, не кажучи вже про сторіччя, можуть буквально довести до безумства.

Єдиним порятунком від втрати здорового глузду було знайти собі таке захоплення, заняття, пристрасть які мали б повністю заволодіють твоїми думками, емоціями і спогадами на все подальше існування. Вольдемар після тривалих роздумів, довгих пошуків і безлічі помилок, вже практично на межі шаленого божевілля зумів відшукати своє покликання в цьому житті. Його порятунком стала творчість у всій її красі і різнобарвності.

Ні, вампір не став ні відомим художником, ні знаменитим композитором, ні шанованим поетом. Для цього у нього не знайшлося відповідних умінь та талантів. Єдине що Вольдемар отримав від долі в нагороду це здатність розпізнавати творчі особистості в усіх їх іпостасях. Незважаючи ні на які расові відмінності і зовнішні перешкоди він як навчений поліцейський шукач міг буквально з першого погляду визначити чи є, в людині або іншої сутності, якесь особливе обдарування чи ні. Він ніби бачив цю іскру творчості, як бачить капітан корабля яскравий маяк в бурхливому штормовому морі. І майже ніколи не помилявся в своїх висновках.

Спочатку Вольдемар деякий час лиш усвідомлював власне вміння. Потім намагався пристосувати його до свого існування. А врешті-решт навчався отримувати від усього цього неабияке естетичне задоволення. Це було незвичне, достатньо клопітке, а найголовніше не нудне заняття. Багацько десятиліть пішло на те щоб більш-менш у всьому розібратися і ще більше щоб збагнути, що він до певної міри може бути справжнім чарівником. Як вправний ювелір з непоказного алмаза здатен створити дорогоцінний діамант, так і йому в сірій невідомості вдавалося знаходити творчі особистості, у яких був шанс засяяти яскравіше чим найбільші зірки нічного небосхилу.

А далі закрутилося-завертілося. Довгі роки захоплюючих подорожей і незліченна кількість відвідуваних країн, міст і сіл. За цей час ким він тільки не був: антрепренером, імпресаріо, продюсером, навіть спонсором та меценатом. Назви посад часто змінювалися, проте суть мандрівок залишалася одна й та сама. Він знаходив обдарованих створінь і в міру своїх можливостей допомагав розвивати їхні особливі здібності. Не завжди це вдавалося, і нерідко успіх поступався місцем поразкам. Але ту неземну насолоду та казкове задоволення, яке відчував Вольдемар в разі перемоги не описати звичайними словами.

Якогось дня вампір однак зрозумів, що життя настільки змінилася, що далі кочувати по всьому світу, і сенсу великого немає, і небезпечно для власної шкури. Потрібно було десь остаточно пустити коріння та переосмислити бурхливий розвиток цивілізації, і що найголовніше, своє подальше місце в ній. Коротко кажучи, необхідно було стати розсудливішим та знайти власний затишний куточок, щоб надалі безперешкодно займатися своєю улюбленою справою.

Недовго роздумуючи, Вольдемар нерозважливо зробив свій вибір на першому великому місті, яке зустрілося на його шляху. У ті далекі часи ніщо не віщувало того що в майбутньому воно перетворитися в такий величезний мегаполіс. Тоді вампір і гадки не мав, скільки всяких клопотів та проблем звалитися на його голову з цією зміною його існування.

Несподівано виявилося, що вести осілий спосіб життя і одночасно сповна віддаватися своєму пристрасному захопленню не так вже й просто. Якщо раніше йому достатньо було лише відшукувати не розкриті таланти і допомагати потенційним самородкам реалізовувати свій творчий потенціал, то тепер все складалося з точністю майже до навпаки.

Людство у своєму розвитку рвонуло вперед семимильними кроками, чисельність його збільшувалася небаченими досі темпами, а від різних технічних нововведень спасіння вже не було. Канули в лету тихі села, мальовничі ставки і сонні болітця. Їхня численна живність, опинилася без даху над головою, була по суті вигнана з рідних і насиджених століттями місць, і тепер вимушено перебиралася в місто.

Лісовики, домовики, русалки, мавки, упирі та інші нелюди намагалися налагодити своє існування в новому, чужому, для себе середовищі, і нерідко зверталися за підтримкою та порадами до Вольдемара. Вампір ніколи не залишався байдужим до чужих проблем і завжди намагався допомогти прохачам у міру своїх скромних можливостей.

Ось так і виникла у Вольдемара ідея створити нічний клуб і одночасно місце, де творчим (і не тільки) особистостям можна було спокійно зібратися, поспілкуватися в невимушеній атмосфері, відпочити від одноманітності повсякденного життя, добряче розважитися і навіть зустріти своє натхнення. Задум вампіра виявився вельми вдалим, а від помічників здійснити задумане відбою не було. В кінцевому результаті він став власником і арт-директором вельми популярного і прибуткового закладу, багато хто з «іногородніх» нелюдей змогли знайти тут роботу і притулок, а місцева богема не пропускала жодного культурної події, що відбувалася в клубі.