Розділ 29✨

Він простягнув їй руку. Ґладіс відступила назад. Прохолода ковзнула по оголених ногах. Хлопець щосили намагався дивитися їй у очі, та часом погляд опускався і різко зводився назад до обличчя дівчини.

– Ні, я маю допомогти жрицям і Тайнірі,  – махнула рукою Ґладіс і відчинила шафу, дістаючи звідти сукню. 

Вона кинула її на стіл і підняла сорочку. Як Ґвендолін може носити такі жорсткі тканини?! Певно від того залізяччя, яке вона вдягає зверху у неї купа мозолів! Радо позбувшись обридливої сорочки, Ґладіс потягнулась до сукні і взяла її в руки.

– Як давно все почалося? – спитала вона у хлопця.

Саймон мовчав, Ґладіс нахмурилась, протягнувши сукню через голову і розправила її.

– Ти чого замовк? – повернулась до нього вона.

Хлопець підняв на неї дещо затуманений погляд. 

– Якийсь ти зелений, – помітила вона, застібаючи ґудзик на рукаві. – Все гаразд?

– Ти… – хрипким голосом почав він. – Ти щойно…

Ґладіс здійняла брову, застібаючи комір.

– Я що? – не зрозуміла дівчина, повернувшись. – Ти чув, про що я питала чи знову дупою слухаєш?

– Гм…Так… – мовив він, не зводячи з неї очей.

– Так – чув. Чи так – слухаєш дупою?

– Я тебе чув…

– То? – роздратовано допитувала вона.

– Гм… – здійняв підборіддя він, облизавши нижню губу. – Чекай, ти справді не бачиш нічого такого у тому, що щойно стягла з себе одну сукню і надягнула іншу?

Ґладіс замислилась:

– А в чім річ? 

– Але ти була майже… – його дихання збилося. – Майже…

– Майже, що? – вона пирхнула. – Богине! Ти наче жінку ніколи не бачив!

– Я бачив, просто…

– Ти хочеш поговорити про це? – склала руки на грудях вона. – Я тебе травмувала?

– Не глузуй з мене! – обурився Саймон. – Ти навіть не знітилась!

– А чого мені це робити? – звела брову вона.

– Не подумай, ти маєш чудовий вигляд, просто я вперше бачу, щоб хтось так легко…

– Перш ніж тебе занесло не туди: мені не потрібні твої компліменти. Мене не чіпає те, що хтось побачить мене оголеною, бо ми всі голі без одягу, Саймоне. Може підеш у жерці, як тобі так страшно усвідомлювати це?

– Ти не повіриш, та я вже про це думав… – прикрив він очі долонею.

– Так, гаразд. Я іду до Матісси. Де Тайніра? Який у нас план?

– Ґвендолін щось передчувала. Вона лишила настанови, та ми не врахували, що захист руйнувався впродовж року.

Ґладіс відчула гордість за сестру. Зараз від неї було б значно більше користі, ніж від самої Ґладіс. Трясця, як же вчасно прийшла пора змінювати подобу…

Стіни задрижали, пронизливий гуркіт струсонув весь кабінет. Люстра зі свічками затріпотіла з тоненьким дзвоном. Саймон інстинктивно притис дівчину до себе, затуляючи.

Ґладіс не хотіла визнавати, та звук був страшним. Серце зрадницьки застукотіло. Хлопець досі не відпускав її, тож вона звільнилась сама і підняла на нього очі.

– Йди, чого став? Рятуй когось іншого, я розберуся.

Гарячий погляд блакитних очей пронизував її, Ґладіс відчувала виснаження від цих його зітхань. А він неначе на зло прошепотів щось на кшталт:

– Трясця, яка ж ти…

– Яка? – роздратовано зітхнула вона.

– Неможлива! Нестерпна, дратуєш, але як би я хотів цікавити тебе хоч трохи… – хрипко мовив він, не зводячи обожнюваного погляду з дівчини.

Саймон подався вперед, Ґладіс накрила його обличчя долонею і силою відсунула від себе.

– Хотіти – не палаци будувати. Стирай шмарклі і ходімо, – Ґладіс відчинила двері. –  Скільки часу в нас є, перш ніж вони проникнуть у палац? 

Роздалися крики натовпу, супроводжуючись спалахами світла. Саймон стиснув її руку.

– Вони вже у палаці. Маємо йти дуже швидко. Ти колись переносилась у просторі?

Ґладіс похитала головою. 

– Тоді тримайся, спершу може трохи нудити.

***
Перенесення було миттєвим, прохолодне повітря дмухнуло в обличчя Ґладіс і вона здригнулась.

– Беріть стільки зілля, скільки треба, – керувала Матісса. – За моєю командою…

Саймон не збрехав, нудило таки жахливо. Дівчина вже злякалась, що знову змінить подобу, оскільки запаморочення було доволі сильним. Хлопець допоміг їй сісти.

– А з нею що? – фиркнула Матісса.

– Знову цей тон…– роздратовано бурмотіла Ґладіс. – Наче я тебе возом заділа!

– Реакція на переміщення, – відповів Саймон.

Жриця кивнула: