Розділ 28✨

Саймон взяв її обличчя у свої руки. Ґладіс не відчувала якогось невимовного трепету чи хвилювання. З суто технічного боку поцілунок був приємним. Хлопець мав м’які та теплі губи, його дотики не викликали дискомфорту. Втім, не було того, про що пишуть у тих дурних романах. Не було «метеликів», серце розмірено собі стукало, не прискорюючись, не вистрибуючи з грудей. Дівчина не мала шаленого бажання ні спинити це, ні тим паче продовжувати. Ґладіс відчувала відрази, та водночас не мала і потреби у будь-якому виді близькості із Саймоном. Вона просто не відчувала зацікавленості у хлопцеві. Він дратував її, часом здавався кумедним, та не приваблював її так, як вочевидь приваблював Ґвендолін. Менше з тим, вона чомусь не відштовхнула його одразу і, щойно усвідомила власну помилку – таки зробила це, різко підвівшись.

– Ґладіс… – розгублено мовив Саймон, погляд його був дещо розфокусованим, а зіниці розширеними.

Дівчина приклала холодні пальці до губ, що неначе горіли від поцілунку.

– Йди, – відповіла вона, не зустрічаючись із ним поглядом. – І не лишайся більше після занять.

– Чекай… – підвівся він.

– Ти зустрічаєшся із моєю сестрою. Це маячня. 

– Вона кинула мене, – нагадав Саймон.

– Вона може передумати. А ти, міг би хоч тиждень постраждати за втратою дівчини, а не лізти до її сестри! – розгнівано мовила вона.

– Я розумію, ти зла…

– То не зли ще дужче! – розвернулась до нього Ґладіс. – Я казала тобі, що не відчуваю потягу до жодної статі. Ти думав, що особливий?

– Ні, просто… – він розгублено торкнувся сережки у вусі.

– Просто, що? Я була засмучена і схвильована, і не спинила тебе одразу. Тут немає романтичного підтексту, Саймоне. Немає намагання «гратися» з тобою чи привабити. Я просто розгубилася. Бо ніхто ще не смів до мене лізти!

– Пробач за це, – хитнув головою він. – Я сам не знаю, як так вийшло.

– Це вже схоже на історію твого життя. Ти не знаєш, як так вийшло, що моя сестра закохалась у тебе. Не знаєш, як так вийшло, що ти зустрічаючись із нею мав необережність зацікавитись мною. І геть не знаєш як вийшло, що ти поліз цілуватися до мене через кілька годин після того, як вона тебе кинула.

– Ти не хочеш цього казати…

– Ні, я хочу, – відповіла вона. – І я кажу, Саймоне. Ти абсолютно безвідповідальний! Ти чиниш дурні речі, а тоді перепрошуєш. Може час спершу думати, а тоді робити?

– Ґладіс…

– Йди. Не роби і без того кепську ситуацію ще гіршою.

– Так, може я й безвідповідальний, – мовив він, зітхнувши. – Я не бував у такій ситуації раніше!

– У якій ситуації, трясця? – рявкнула вона, стукнувши руками по столу.

– Не… – розгублено почав він. – Не закохувався у двох одночасно…

Ґладіс пирхнула.

– Я може і не відчуваю кохання, та точно знаю яким воно має бути. Ти не кохаєш жодної з нас. Інакше б не робив такої дурні.

– Як ти можеш знати? – примружився він. – Сама кажеш, що не відчуваєш цього.

– Якби ти кохав Ґвен, ти б і не глянув у мій бік і вже точно не ліз би з поцілунками. Ти б не приходив до мене щовечора і не вдавав би, що ті книги тобі дуже цікаві, – відповіла вона, відчуваючи як гнів змушує її пальці тремтіти. – Якби ти кохав мене, ти б не давав марних сподівань Ґвен, бо поважаєш її. У підсумку, ти не кохаєш нікого з нас. Зі мною в тебе не вийде нічого, я пояснила тобі чому так. Та я не дозволю брехати Ґвендолін. Вона тебе кинула? Добре, сподіваюсь вона з часом заспокоїться і не картатиме себе за це. Та ти? Тобі вже точно час, Саймоне.

Хлопець зітхнув, кивнувши. Хвала Богині він пішов мовчки. Ґладіс ще певний час стояла перед столом, а тоді знесилено опустилась на крісло. Головний біль, що пульсував у скронях набирав сили, вуха почало поступово закладати, а перед очима геть потемніло. Вперше за довгий час, дівчина відчула, як поринає у сон.

Прокинулась вона від нового нападу головного болю, що стикав її скроні неначе лещатами. Від нього сльозились очі, а дихати ставало важче. Дівчина застогнала потягнувшись до ящика столу і тремтячими пальцями дістала зілля від Матісси. На корку була довга скляна піпетка, вочевидь зілля було достатньо концентрованим аби навіть кількох крапель було досить аби втамувати біль. Набравши блакитну сяйливу рідину, дівчина закинула голову і вичавила кілька крапель на язик. Зілля було солодкуватим і терпким. Вона заплющила очі, відчувши як біль потроху відступає.

Важко дихаючи, вона посунула книжки, помітивши папірець. Схоже, Ґвендолін лишала їй записку з минулої ночі. Дівчина пригадала, що писала їй сама. Вона присягалася, що не стане причиною їх із Саймоном розриву, обіцяла, що не є суперницею. Від її дихання вогник свічки тріпотів. Золотиста китиця зблиснула у напівтемній кімнаті. Подарунок Саймона неначе дивився на неї з осудом. Вона схопила закладку, стиснувши китицю у пальцях і жбурнула її по кабінету. Та дзвінко вдарилась об стіну і загубилась десь під лавкою.

Ґладіс важко опустила голову на стіл. У повітрі раптово запахло озоном. Дівчина підвелася, роззираючись. Прозора кулька, що містила у собі конверт із сургучною печаткою, пливла кімнатою, аж доки не опустилась на стіл прямо перед Ґладіс. Щойно кулька торкнулась поверхні – одразу ж луснула, конверт із шелестом приземлився на стіл. Магічна пошта від королеви? Цікаво…
Дівчина зламала печать і розгорнула лист.