Розділ 27✨

Ґладіс прийшла до тями на ліжку. Головний біль як постійний супутник одразу ж нагадав про себе. Дівчина замружилась, сподіваючись, що неприємна пульсація у потилиці скоро мине, перетворившись на тупий постійний біль, та цього чогось не ставалося.

У двері постукали. Ґладіс вже ненавиділа цей звук. Хотілось перебратись у таке місце, де її більше ніхто не турбуватиме.

– Хто? – спитала вона, скривившись, адже від власного голосу пульсація стала ще пронизливішою.

– Це я, – озвалась Матісса. – Її Величність просила сповістити тебе, коли буде готовий кабінет.

– Як швидко все організували… – прикривши очі рукою, роздратовано пирхнула вона. – Обіцяла ж тиждень!

– Певно Її Величність дуже хоче аби ти якомога швидше явила учням свій гострий розум і знання, що збирала роками.

– Можеш прикрутити зловтішання? В мене двері плавляться від ядучих випарів твого зухвальства.

– Я не стоятиму тут всю ніч, – роздратовано мовила жриця. – Збирайся, покажу кабінет і все на тому.

Ґладіс подумки вилаялась та все ж залишила кімнату. Матісса покосилась на дівчину, хмикнувши.

– І я тобі невимовно рада, – саркастично кинула Ґладіс.

– Ти б хоч копицю на голові пригребла.

– А для чого? – торкнувшись неохайної гульки на голові, спитала вона. – Щоб тебе порадувати? Сама ж припхалась без запрошення, якого милого я буду задля тебе прибиратися?

Жриця похитала головою, йдучи вперед. Ґладіс рушила слідом. Подяка Матіссі за її мовчазність. Рушали в тиші, що перебивалася хіба звуками їх кроків і тріскотом полум’я у факелах, що блимало з кожним їх рухом кам’яними коридорами.

Йшли аж до крила вартових, де розташовувалась академія. Матісса вела дівчину широкими сходами, доки не спинилась перед темно-синіми дверми із красномовним написом «Архіваріус Зоряної Варти».

Жриця відімкнула двері ключем. Аудиторія була доволі просторою, три великих вікна визирали з-під оксамитових портьєр темно-синього кольору, підв’язані срібними мотузками із блискучими китицями. Столи та двомісні лавки розташовувались ідеальними рядами, що були здатні вмістити одночасно до тридцяти студентів. Підвищення на якому стояв широкий стіл, три стелажі із книгами та сходи нагору, де була кімната Архіваріуса із шафою, широким ліжком і ще одним письмовим столом.

Загалом, це була кімната її мрії, за виключенням хіба місць для студентів. Жриця поклала ключ на стіл і повернулась.

– Сідай.

– Що, прямо зараз? – відступила Ґладіс. – Чи я маю перевірити комфортність стільчика перш ніж ти підеш? Мені скласти письмовий відгук? Відмову від подальших претензій?

– Всядься, нарешті! – рявкнула жриця, головний біль вибухнув з новою силою, шкрябаючи пазурами десь під очними яблуками. – Королева сказала, що ти потребуєш масажів. Тебе турбує головний біль.

– Гм…Так. 

– Як часто?

– Він постійний.

Жриця здійняла брови.

– Настої, мазі?

– Нічого не допоможе. Це плата за баланс.

Матісса лише коротко кивнула, Ґладіс звернула увагу на те, що жриця не лізла з питаннями і була вдячна їй за це.

– Я можу допомогти. Цього не вистачить аби прибрати біль остаточно, він повертатиметься та не турбуватиме тебе весь час.

Ґладіс кивнула.

– Гаразд.

Жриця кивнула на стільчик. Ґладіс всілась на нього, відкинувшись на спинку.

– Опусти комір, – мовила Матісса, закочуючи рукави.

Вона дістала з кисета дві пляшечки із блакитним та фіолетовим зіллям і поставила на стіл.

Ґладіс розстебнула ґудзики, опустивши високий комір. Прохолода, що линула з вікна одразу ж обійняла шкіру, змусивши дівчину злегка здригнутися. Жриця стала за нею, розтерши у долонях фіолетове зілля, а тоді торкнулася шиї. Її руки були теплими і м’якими, а пальці вправно масажували всі больові точки, розслабляючи задерев’янілі м’язи. Ґладіс примружилась.

– Потерпи. Ти ведеш малорухливий спосіб життя. Від постійного сидіння в одній позі, твоїм м’язам потрібно значно більше часу на відновлення. Тож перші сеанси будуть болісними.

– Перші? Чи не потішиш ти мене тим, що навідуватимешся на масажі?

– Не зі своєї волі. Та нині жриці мають активно готуватися. Я не хочу аби їх відволікали, тож вирішила взяти це у свої руки.

– Буквально, – пирхнула Ґладіс. – Чи ти просто хотіла добратися до моєї шиї і нарешті припинити весь цей фарс?

Матісса на жарт не відповіла. Решта сеансу пройшла у тиші, що уривалася хіба схлипуваннями та шумним втягненням повітря крізь зуби, коли жриця із особливим натхненням натискала на ті ділянки шиї, що боліли найбільше. 

– На цьогоніч досить, – мовила вона, склавши пляшечку із фіолетовим зіллям до кисета, іншу – з блакитним посунула до Ґладіс. – Це ефективне знеболювальне, але використовувати його у дуже рідкісних випадках. Тільки коли біль нестерпний.