Розділ 26✨

Вже майже годину Саймон докучав дурнуватими запитаннями, перебираючи стосик книжок, що височіли над її столом.

– А ця книга про що? – спитав він, показавши манускрипт у зеленій обкладинці.

– Словник цілющих трав, – не підводячи очей, мовила Ґладіс. – Поклади на місце.

– А ця? – показав він іншу, уже у сірій обкладинці.

– Розбір діалектів ельфійської мови, притаманний для різних регіонів.

Саймон замислено кивнув, продовжуючи перебирати книги. Тоді схопив останню і повернув її. Книга здавалась дуже старенькою і у занедбаному стані. Попри сенс, Ґладіс би прибила того хто ставився до книги нешанобливо. Навіть до цієї. Подумки вона молилась аби стан книги не привабив Саймона і він мовчки відклав її в бік, та все ж…

– Ну, а ця про що?

Ґладіс закотила очі. Цю книгу Матісса впхала до її кошику кілька годин тому. Для чого – не зрозуміло. Дівчина не читала художньої літератури, вона не вбачала у ній жодного сенсу. Книги мають розвивати, навчати, викликати мотивацію здобувати навички. А чого може навчити любовний роман? Потопати у солодких словах? Зітхати, при появі коханої людини? Говорити нереалістично довгі речення, сповнені епітетів? Ридати ридьма над втратою того великого кохання? Ґладіс відклала цю книгу у самісінький низ високої вежі із різних манускриптів та праць, аби й не бачити її. Завтра ж поверне до бібліотеки. І нащо Саймон тут стирчав? Нащо лізе до тих книжок? Він же ельфійською ні гав-гав.

– Агов? Ти заснула? – спитав він.

– Що ти хочеш?

Він покрутив книгою. Не можна казати йому, що то роман. Тоді Саймон стане ще більш нестерпним, ніж уже був.

– Це… – почухала потилицю вона. – Це медичний словник. У ньому цілителі зазначають всі болячки з якими стикалися і як їх можна вилікувати, – Ґладіс склала руки на столі, кинувши глузливу усмішку. – Твого випадку там, на жаль нема, тож схоже це не лікується. Та не засмучуйся: я можу обірвати твої страждання будь-якої миті!

Саймон реготнув, розгорнувши книгу. Він скривився, намагаючись прочитати бодай одне слово ельфійською. 

– Ля…Ти…Ля тиє…Ста-а…

Ґладіс стримувала себе щосили аби не скинути хлопця зі стільця.

– Це читається «Ла ті стакіта», – здалася вона.

– А, що таке те воно «Ла ті стакіта»? – спитав він скрививши губи.

Що б його вигадати…

– Серцевий напад, – пирхнула Ґладіс, опустивши очі на власну книгу. – Тепер замовкни.

– А це як прочитати? – нахмурив густі брови Саймон, тицьнувши пальцем у інше слово в книзі.

– Мовчки, – потерши скроні, відповіла Ґладіс. 

– Чого мовчки?

– Враховуючи як болить моя голова, рекомендую читати про себе, інакше моя рука із книгою в тисячу сторінок може випадково заїхати тобі по кучерях.

– Знаючи твій паскудний характер це буде не випадково, – похмуро зазначив він, перегорнувши сторінку.

– О…То ти лише прикидаєшся дурнем без тіні інтелекту? – хмикнула Ґладіс, піднявши книгу.

– Невже ти здивуєш мене тим, що змінила думку? – здійняв брову він.

– Ні, лише зазначаю, що тінь інтелекту все ж наявна. Хай і примарна.

Саймон розреготався. Дівчина зіщулилась від гучного сміху хлопця. Здавалось ніби хтось вдягнув їй на голову відро і відчайдушно стукає по ньому залізною ложкою.
Він поклав книгу на стіл і підвівся, Ґладіс здійняла брову. Зазвичай Саймон стирчить у неї значно довше. Вона весь час дивувалась чи він взагалі спить.

– Гаразд…Вже час йти спати, – мовив він і всміхнувся, затримавши погляд на дівчині.

– Богине… Я думала ти тут пропишешся, – закотила очі Ґладіс і перегорнула сторінку.

Він вперся руками у стіл і подався вперед, уважно поглянувши на дівчину:

– А, що? Можна? Може хоч раз зустріну Ґвен.

Ґладіс знову закотила очі.

– Чого ти не можеш домовитись із нею про зустріч? Нащо приходити сюди щовечора?

– Не вдавай, що я тобі огидний, – пирхнув він, забравши руки зі столу. – Тобі подобається, що я тут. 

– Думаєш ти подобаєшся всім навколо?

– Може й не всім… – знизав плечима він. – Та хіба це погано?

– Що?

– Подобатись іншим?

– А я хіба мішок із мерридами, щоб комусь подобатись? 

– Ну, зі спільного з монетами у тебе хіба те, що можуть боляче вдарити, – зазначив він замислено.

– Однак, ти досі тут. І це мене дивує найбільше.

– Може, я просто хочу подружитися із сестрою Ґвен.

– Нащо? Ми і з нею спільної мови не знаходимо, на біса мені дружити з її хлопцем?

Саймон чомусь розсміявся.

– Що таке?