Розділ 25✨

Магія давалась Ґвендолін найскладніше. Безперечно, вона теж мала дар, та із чарами Ґладіс вправлялась значно краще. Спостерігаючи за успіхами інших студентів, дівчина відчувала роздратування. Уже майже дві години вона тренувалася відбивати удар магічним сплеском. Та виходила лише коротка хвиля, що розсіювалась у ту ж мить, як залишала долоню Ґвендолін.

Практикування магії у війську було новою вимогою Тайніри. Після жахіть війни дедалі більше вартових і простих жителів припинили приховувати здібність до магії і прагнули розвинути її аби бути готовими до можливого нападу з боку Міста Сонця.

Звісно ж, Ґвендолін не могла сама навчати студентів того, чого сама не вміла, тож за процесом пильно стежили жриці і Джанін, що була на чверть ельфійкою. Викладали вони дуже грамотно і вивчали магії поетапно, та все ж Ґвендолін розчаровано роззиралася, усвідомлюючи, що у неї чи не в однієї нічого не виходить. Саймон терпляче чекав, дарма Джанін поставила її у спаринг із хлопцем. Той її лише відволікав, а надто своїми спробами підбадьорити, а ще ці його усмішки і ті гарненькі кучері, що аж блищали у світлі факелів…

– Та годі тобі, – хмикнув хлопець, ставши позаду. – Всього один удар. 

– Я вже намагалась! Не виходить.

– Спробуй ще. Сама ж казала: практика – це шлях до бездоганності.

Мудрість бабусі, сказана хлопцем відізвалась пекучим відчуттям у грудях. Вона підняла очі, хмикнувши:

– Як такий розумний – продемонструй сам.

– Як накажеш, начальнице, – вклонився він, всміхаючись.

Його рухи були плавними. Магія хлопця була слабкою, адже ельфи у його роду були чи не чотири покоління тому, та й те з батьківського боку. Все ж, попри це він одразу ж візуалізував кулю сяйва і вже готувався направити її на Ґвендолін. Те, що йому це вдалося так швидко роздратувало дівчину. Тож, вона вирішила випередити хлопця і повторила рух та поштовх, якому навчала Джанін.
Саймон самовдоволено всміхнувся, готуючись відбити удар, та розжарена куля, випущена Ґладіс знесла його аж у кут кімнати. Дим миттю огорнув його тіло, звиваючись над хлопцем хвилястими візерунками. 

У залі запанувала тиша.

– Та це він жартує, – пирхнула Ґвендолін.

Саймон не відповідав.

– Годі вже прикидатися! – мовила дівчина, приховуючи власну настороженість. – Підводься!

Та хлопець не реагував. Якусь мить, Ґвендолін ніяково всміхалась, відповідаючи на знервовані погляди студентів. Та коли вона усвідомила, що Саймон занадто довго не приходить до тями – підбігла до нього, піднявши його голову.

– Саймоне? 

Хлопець мовчав,     його очі були щільно заплющені. На обличчі та руках червоніли свіжі опіки.

– Віднесіть його до цілителя, – наказала Джанін.

Хлопці опустились поряд, перехопивши Саймона. Ґвендолін відчула як руки тремтять у паніці. 

– Що з ним буде?

– Спокійно, – заспокоювала її Джанін. – Все гаразд…

– Яке там гаразд? – крикнула вона, не стримавшись. – Я мало не вбила його! Яка з мене очільниця?

Кілька студентів озирнулась. Джанін підхопила її під ліктем і повела в бік.

– Зараз не місце. 

Дівчина зустрілась поглядами із наставницею.

– Він постраждав. Через мене! 

– Про нього подбають. Ти – не цілитель і нічим не допоможеш. Втім тут, ти здатна бути корисною.

– Як? Якщо я сама не засвоїла цієї магії?

– Вчися разом з ними. Доведи їм, що можеш навчитись. Стань прикладом.

Ґвендолін стиснула зуби, наставниця зайняла стійку навпроти і коротко кивнула. Дівчина намагалась стримати тремтіння рук, та це не вдавалося. Серце вистрибувало з грудей від хвилювання. Все сталося так швидко…Що як він не прокинеться? Що як вона зашкодила йому? 

– Ґвендолін? – покликала Джанін. – Доки ти не натренуєшся – страх до магії не залишатиме тебе. Чари найстрашніші тоді, коли не опановані. Ти маєш тримати під контролем все і власну силу особливо. Мені ти не зашкодиш. 

Вона уважно поглянула на наставницю. Її правда, треба вчитися. Ґвендолін глибоко вдихнула і стисла пальці в кулак. А тоді спробувала застосувати магію знову. Не одразу, та пустивши кілька жаринок, куля засяяла на її долоні, злегка поколюючи шкіру. Ґвендолін відвела руку і штовхнула її вперед, задаючи напрям. Джанін ефектно відбила те сяйво, перетворивши його на попіл, що повільно розлітався біля її черевиків.

– Добре. Тепер відбий мою.

***

Заняття тривало, здається вічність. Ґвендолін навчилась тримати форму кулі і завдавати чіткого удару, та все ж…Хвилювання за Саймона не дозволяло їй сконцентруватись повністю. Тож одразу після занять вона мало не побігла до крила цілителів.

Ґвендолін знайшла хлопця одразу. Саймон лежав на одному з ліжок, опіки вже майже зажили, на шкірі виднілись ледь помітні рожеві плями. Пухнасті вії відкидали густі тіні на його щоки. Ґвендолін сіла поряд, взявши його за руку.

– Трясця… – шепотіла вона, заплющивши очі. – Мені так шкода…