Розділ 24✨

Ґвендолін оклигала за столом, від різкого руху рукою вона скинула одну з порожніх чарок, що стояли там на груді папірців. Більшість з яких була зім’ята у кульки, й розкидана по столу і на підлозі. Схоже Ґладіс відчайдушно намагалась щось написати. Ґвендолін розгорнула один із таких:

Я ненавиджу тебе! З якого переляку я маю терпіти твою нову посаду? Чого я мушу лишатися тут? Яка з тебе очільниця? Ти ж і кроку без моєї вказівки зробити не здібна! Трясця, шкода, що я не можу вилізти і вдарити тебе прямісінько в пику!

Ґвендолін відчувала як від гніву серце прискорено забилося. Схопивши перо вона додала на тому ж аркуші:

Шкода, що я не можу на це подивитися. У спробі вдарити мене ти б травмувала свою тендітну ручку і ще рік не мала б змоги строчити дурнуваті записки. Сподіваюсь до тебе дійшло: я маю право на життя не менше за тебе. Тож я житиму його так, як забажаю. А ти давися власною жовчу далі. Бо це останній лист на який я відповім.

Хутко переодягнувшись, дівчина залишила кімнату і відправилась на тренування. Саймон, помітивши її всміхнувся. Дівчина одразу ж відвела погляд, щоки зрадливо запалали, вона почувалась незручно, бо щойно помітила хлопця, одразу згадала вчорашній вечір. Який видався трохи…нетиповим для неї. 
Вона за звичкою зайняла місце серед вишикуваних студентів, ігноруючи той факт, що між нею і Саймоном стояв всього один вартовий. Хлопець визирнув, покликавши Ґвендолін. Та вдавала, що не чує.

– Даруй… – шепотів Саймон хлопцю, що розділяв їх із Ґвендолін. – Дай-но мені, я на хвилинку.

– Що ти вбіса робиш? – шипів він, коли Саймон втиснувся між ним і Ґвендолін.

Його рука легко торкнулась її, від чого дівчина одразу ж відсмикнулась.

– Привіт, – прошепотів він їй.

Дівчина не дивилась на нього.

– Привіт.

Він продовжував дивитись на неї якусь мить, від чого дівчина роздратовано повернулась до нього. В блакитних очах блимали ті самі бісики, що Саймон мав весь час. І це часом було чарівно, а в інший момент до нестями дратувало. Зараз був саме другий випадок.

– Ти мене ігноруєш? Ти ранила мене у самісіньке серденько!

– Помовч.

– Чому? Я тебе чимось образив?

– Ні. Зараз не час.

– А коли буде час?

– Ґвендолін? – покликав хтось за межами ряду.

Дівчина зустрілась поглядом із двома вартовими. То були чоловік та жінка, років сорока-сорока п’яти на вигляд. 

– Тобі сюди, – всміхнулась жінка, вказавши на місце поряд з ними.

Щоки Ґвендолін запалали ще дужче, вочевидь, щоб їм було не так сумно, до щік доєдналися й вуха, що тепер набули червоного кольору. Дівчина підійшла до вартових, не ризикуючи озиратися на ряд студентів. І особливо на Саймона, що ледь стримував усмішку.

– Я – Крістофер, це – Джанін. Ми у варті вже понад десять років, королева попросила нас перший рік брати участь у тренуваннях і наставляти тебе.

– Дякую. З чого я маю почати?

Джанін виступила вперед, давши першу команду бійцям. Ґвендолін уважно стежила за кожним рухом та інтонаціями жінки. Впродовж занять вона мала нагоду повторити вивчене, даючи уже власні команди студентам.

Вона проходила рядами вартових, що розбилися на групи для спарингів. Джанін звертала її увагу на положення рук, ніг та корпусу в процесі бою. Крістофер давав оцінку техніці виконання та вмінню згрупуватися таким чином, аби уникнути травми при падінні.

– Що скажеш? – спитав Крістофер, киваючи на повнісіньку залу студентів, що виконували необхідні вправи.

Ґвендолін розгубилася, серце знову калатало в грудях.

– Ну…Всі молодці. Баланс утримують, м’язи живота і сідниць напружені, руки під правильним кутом і добре виконують перекочування при втраті рівноваги…

Крістофер повільно кивнув. Джанін наблизилась до дівчини, аби не кричати на всю залу.

– Що скажеш про Паріссу під час випадів?

Ґвендолін прослідкувала за поглядом Джанін. Сказати вона поки могла мало. Парісса була спритною, мініатюрною і при цьому дуже гарно акумулювала власні сили, підлаштовуючись під опонента. Було соромно сказати, що вона не бачила жодної причини для зауважень. Джанін мовчки чекала. Ґвендолін спостерігала за Паріссою ще певний час, а тоді здалася:

– Я б певно звернула увагу на стійку, у такому положенні їй було б дуже просто пошкодити гомілкостоп. 

Джанін неочікувано для неї кивнула, це надало Ґвендолін впевненості і вона продовжила:

– А ще при косому ударі варто тримати зап’ясток напруженим, інакше його можна травмувати.

– Так, дуже слушні поради, Ґвендолін. Що скажеш про положення шиї та спини?

Нарешті дівчині «присвітило», що саме мала на увазі наставниця. Плечі Парісси були згорблені, а шия опущена. При такій позиції вже завтра студентка матиме шалений біль у попереку і між лопатками.

– Вона неправильно приймає та переносить вагу.

– Саме так. Вона підіймає опонента за допомогою хребта і попереку. А використовувати у таких випадках необхідно ноги. Спина має бути рівною.