Розділ 22✨

Люди гомоніли, хтось тулився до рідних, хтось ледь стояв після бою. Ґладіс досі бачила страх у їх виснажених очах. Тайніра вийшла вперед. Її плащ обгорів у кількох місцях, кілька пасм вибилось із зачіски, тріпочучись над стомленим обличчям у сажі.

– Народе! Ми щойно стали свідками жорстокого нападу тих, хто зрадив нашу віру. Зрадив Троїсту Богиню Місяця, ставши на бік Дволикого. Вони намагались навернути до свого вірування силою, а коли це не вдалося – розпочали війну. Ми довгі роки були роз’єднані. Вважали магію злом, та де б всі ми були нині, якби не магія, що утворила щит? 

Натовп почав перешіптуватись.

– Так. Я маю здібність до чарів. І була вимушена приховувати це, знаючи яку реакцію це б могло викликати. Та я хочу аби щоразу, як вам хотітиметься виказати нетерпимість до тих, хто нарешті припинив приховувати свій дар, пригадували цю ніч і що б було з вами, якби чари не захистили вас. 
Ґладіс вдивлялась у їх обличчя. Хтось стримував сльози, хтось дивився на королеву холодно, та хтось, і їх на щастя була більшість – із невимовним трепетом і вдячністю.

– Донедавна, я вважала, що державу захищають лише вартові. Вони і цієї ночі довели свою доблесть. Студенти академії, на яких ще тільки мала чекати практична служба, сьогодні навчилися більше ніж за всі роки навчання. Начальник варти, Ґрейларк Тейон загинув у бою, нам всім бракуватиме його, шкода що я не можу подякувати йому за Ґвендолін.

Королева поглянула на Ґладіс, поклавши руку на серце.

– Саме він навчив її, що у війні головне це люди. Хай як би не було важко, Ґвендолін знаходила мить, бувши пораненою рятувати побратимів. Саме тому, після фінальних іспитів, я б хотіла аби саме вона очолила варту, на його честь.

Натовп зайшовся у захваті, що змішувався із сумнівами. Ґладіс напружилась. Це геть не те, чого вона прагнула. Через це їй доведеться лишатися в палаці. Трясця! А бодай тій королеві з її сентиментальністю!

– Звісно, перший рік вона буде співпрацювати із досвідченішими вартовими, доки не буде готова перейняти кермо остаточно, – запевнила Тайніра. – Вартові безперечно забезпечили нам спокій, та я була вражена тим, як кожен з вас показав себе у бою. Без підготовки, без плану. Кожен крамар, пекар, садівниця, аптекарка – всі захищали свій дім, як могли. Тож це робить і вас вартовими. І я дякую вам за допомогу у боротьбі з ворогом.

Лунали оплески, хтось хитав головою, склавши руки на грудях. Реакції були різні.

– Думаю відтепер, наше життя докорінно зміниться. Ми дізнались більше одне про одного. Усвідомили, що маємо ворога, який тепер житиме по сусідству, загрожуючи нам. Про це не можна забувати. Ми маємо покласти всі сили, аби наші діти не бачили війни, та попри це – маємо бути завжди готові до бою. Тож відтепер, ми зватимемось Зоряною Вартою. Королівством, що завжди захищатиме правду.

Задовго до…

У ту ніч єдиною можливістю вберегти крихту ельфів, що вижили було закляття. Знайшовши чоловіка, що загинув, боронячи палац, королева задіяла майже всю свою магію аби змінити спогади всіх людей. 
Вони забули, що королева і Тайніра ельфійки. Відтепер ними пишалися як загарбницями. Люди як завжди тішились тому, комусь відтепер ще гірше, ніж їм. Поховавши ельфів, вони крали їх книжки, змінювали їх пісні, історію…

Втрата чоловіка, масивний сплеск ельфійської магії – все це вплинуло на стан королеви. Вже за кілька років жінка повністю втратила здібність до чарів. Жодне зілля не рятувало її. Вона слабшала щоночі, та не припиняла навчати Тайніру. Ніби, відчувала, що її життя скоро підійде до завершення. Згодом королева втратила змогу ходити. Хвороба таки прикувала її до ліжка.

– Ваша Високосте… – покликав Ціан. – Королева-матір…Їй зле.

Дівчина побігла до покоїв матері. Її крики вона чула, щойно вийшла на поверх.

– Я не можу більше! Я не можу! Нехай Богиня забере мене. Я не хочу так жити!

– Мамо! – підбігла до ліжка вона. – Мамо, тобі болить?

Жінка тремтіла, від болю вона не могла навіть повернути голову. Бліді губи тремтіли, щоки були вологими від сліз.

– Я не можу…Не можу…

– Але ж…Ти потрібна мені. Як я без тебе, мамо?

– Я мала стільки ще побачити…Та я не витримую. 

Вона заплющила очі. Сльози з новою силою стікали обличчям.

– Я завжди думала, що сильна. Та не могти навіть справити базових потреб без допомоги…Не мати змоги підвестись, пройтися садом…Пам’ятаєш, як ми гуляли разом?

– Звісно, – всміхнулась Тайніра, сльоза скотилась її щокою. 

– Гарно було…

– Дуже. Ми ще прогуляємось, обіцяю.

Мати стиснула губи і заплющила очі.

– Я люблю тебе, – прошепотіла Тайніра, поцілувавши вологу щоку.

Після візиту до матері вона ще довго приходила до тями. Якийсь час вірила, що їй стане ліпше, а тоді усвідомила, що це попри всю можливу магію більше неможливо. Їй пригадалась та жахлива ніч. Коли вона мало не померла. Коли Богиня врятувала її. От би вона зійшла і зараз. От би простягнула свої руки до матері і врятувала її. Та скільки б вона не молилась – нічого не ставалось.