Розділ 19✨

За минулий тиждень, Ґладіс простежила час, коли вони із Ґвендолін змінюють одна одну і зі здивуванням виявила, що жодна з них більше не потребує сну. При цьому значного впливу на організм це не становило. Із основного: Ґладіс помітила, що має сповільнене серцебиття і згортання крові. На посаді архіваріуса це мало чим загрожує, та Ґвендолін не можна сильно травмуватися, інакше зцілення даватиметься значно складніше.

Ґладіс обмірковувала, що вони робитимуть по завершенню навчання. Сама вона вже не надто цікавилась ідеєю стати архіваріусом. Дюакор нарешті знайшла відповідь на питання, що цікавило її найбільше, прочитала чимало дуже цікавих праць, тож їй не було чого лишатися у палаці по завершенню навчання.

Дівчина нахмурилась, підхопивши кучерявий рудий волосок. Вона піднесла його до свічки, аби розглянути при світлі. Схоже заклинання зміни подоби діяло. Ґвендолін дуже хотіла мати інший вигляд, відрізнятися від сестри. В цілому тут не було чогось незвичного, тож Ґладіс не була проти. Та свою зовнішність вона змінювати не прагнула, тож захистила свою форму, аби заклинання торкалося лише Ґвендолін. Такий захист був доволі складним і викликав головний біль, що не зникав впродовж всього часу, коли контроль мала Ґладіс. Рятували від нього кілька крапель лимонного елю. Який неочікувано став улюбленим напоєм дівчини.

Ґладіс поглянула на годинник. За пів години почнеться «зміна» Ґвендолін. Дівчина зітхнула, знявши перстень з пальця. Вона не дозволяла сестрі його носити, за що Ґвен тримала образу на близнючку. Дівчина відкинулась на спинку стільця і заплющила очі. Зміна контролю була майже невідчутною. Вона неначе раптово засинала, а тоді знову прокидалась у власному тілі. 

Ґвендолін розплющила очі, вільна сукня напнулась на округлих стегнах і широких плечах. Густе руде волосся, сплетене у дрібні косички, покірно лежало на її спині. Дівчина потягнулась. Роздався тріск ниток. Сукня репнула по проймі. 

– Трясця…Ґладіс мене вб’є…Просила ж переодягатись, перед моєю появою. 

Ґвендолін хутко дістала із шафи уніформу вартових і вдягнула її. Вона мала добре розвинену фізичну форму, зростом була вищою за саму Ґладіс. Так діяло заклинання зміни зовнішності і наполегливі тренування. Ґвендолін застебнула останній ґудзик і підійшла до дзеркала. Густе руде волосся, темні брови, проникливі зелені очі. Такою вона себе уявляла.

Дівчина всміхнулась відображенню. І все ж яке чудове це заклинання! Ніхто навіть не помітив її змін. Річ у тім, що заклинання діяло поступово, щохвилини її від природи попелясте волосся набувало теплого відтінку, ніс ставав коротшим, губи змінювали форму. Її зріст і фігура трансформувалися так само. Ці зміни неможливо простежити. Та ті, хто навчався із нею не помітили у яку мить тендітна зовнішність Ґладіс змінилась на кремезну і величаву Ґвендолін.

Дівчина залишила кімнату і поспішила на заняття.

– Удар і одразу щит. Ви маєте дві руки, тож користуйтесь ними. Ще раз! – наказував викладач із техніки бою.

Ґвендолін була у спарингу із молодим хлопцем, на ім'я Дарріл. Вона навчилась оцінювати опонента, неначе зчитувати його одним поглядом. Дівчина довго спостерігала за тим як Дарріл атакує. Він робить короткий крок, неначе готуючи себе до наступу. І це була його помилка, адже у такий спосіб він виказує свій намір. Ґвендолін зробила оманливий випад, змусивши хлопця відскочити, а тоді вибила з його рук меч і штовхнула на землю. Дарріл вирячив очі. Вона замахнулась на нього мечем, той тільки й встиг, що закритись щитом. Дзвінкий удар заліза прокотився тренувальною залою. Дарріл відвів щит від обличчя, неначе перевіряючи, чи Ґвендолін атакує знов. Це була його помилка, адже вона різонула мечем по ремінцях, за допомогою яких хлопець закріпив щит на передпліччі. Ремінці розійшлися, його пальці несвідомо розтислися і щит покотився підлогою.

– Добре, Ґвендолін, – схвально мовив викладач. – Дещо агресивно, та дієво. Дарріле, ходімо. Обговоримо твої помилки.

Хлопець кинув розгублений погляд на Ґвендолін і підвівся, поспішаючи за наставником. Дівчина раділа, самовдоволена усмішка так і просилась на лице.

– Що, Ґвен, розмазала тюхтія? – реготала Камілла, яка щойно поклала на лопатки опонента більшого за неї чи не вдвічі.

– Щоб не розслаблявся, – всміхнулась їй Ґвендолін. 

– Нас так готують, наче почнеться нова війна, – важко підводячись, мовив Саймон, якого у спарингу щойно переміг інший учень академії.

– Ти думаєш, що не почнеться?

– А проти кого? – похмуро мовив хлопець. – Люди вже винищили ельфів, отже жодної нової загрози може й не бути.

– Наче ельфи становили загрозу! – пирхнула Ґвендолін.

Всі поглянули на неї.

– Ну, вони ж володіли магією.

– І що з того? Вони хоч раз її проти людей використовували?

Обличчя Камілли потемнішало, вона стисла ефес меча, наблизившись.

– Мій батько був генералом війська повстанців. Коли він рушив в бій, ельфи застосовували закляття, від яких люди просто перетворювались на попіл. Батько в ту ніч поховав своїх найліпших бійців. 

Ґвендолін звузила очі, спостерігаючи, як дівчина підходить дедалі ближче, вкладаючи у кожне слово погрозу.