Розділ 18✨

Ґладіс сиділа у своїй кімнаті, викреслюючи одну версію за іншою. Голова гуділа від кількості думок. Свічка тріпотіла від її роздратованого дихання, віск скрапував на сторінку записника. Спершу вона намагалась відтерти ті краплі одразу, а тоді стомилась і від цього. Тож той, взявшись шкіркою застиг, лишивши жовтуваті крапки на пергаменті. Ґладіс почувалась знесиленою і відверто дурною. Невже інтелект, який вона звикла вважати досить високим, не здатен розшифрувати кілька послань, що їй лишили предки? Дівчина спробувала посунути руку, на підлогу гучно звалилося кілька книг. Трясця, їй потрібен стіл, що займатиме пів кімнати. На цьому вона просто не вміщалась.

"Може, просто прибери зайві підручники?"

– Мені потрібні вони всі!

"Не волай на мене. Я не винна, що майбутньому архіваріусу дали крихітну кімнатку."

– Принаймні це не комірчина, – зітхнула дівчина знову опустивши очі на власні записи.

Час минав, а ідей все не з'являлось. 

– Tierr… – міркувала в голос Ґладіс. – Немає навіть нічого віддалено схожого.

«А як щодо наступних двох?»

– Anar може бути першою частиною Anarattis, та це позбавлене сенсу, – терла стомлені очі вона.

« Anarattis? Як…пшениця ельфійською?»

– Так. Тож це, вочевидь геть не те слово, яке нам потрібне, – від її зітхання свічка на мить згасла і загорілась знов. 

«А Gha? Є якісь ідеї?»

Ґладіс хитнула головою. Ідей не було і це нервувало її. Неначе вона випускала з уваги щось, що було прямо перед її носом. Чому Gha підкреслене двічі? Чому для назви використали вигадані слова, яких немає у ельфійській мові? Вона важко зітхнула, спершись на спинку стільця.

– А в тебе які ідеї?

«Серйозно?»

– А чого б ні? Я вже починаю сумніватись, що тут є якась логіка. Можливо твої версії до чогось приведуть.

«Та, як ти не знаєш – то я поготів.»

– Ну, не будь такою критичною до себе. Ну ж бо, скажи, що думаєш. Я не засуджуватиму.

Ґвендолін мовчала, Ґладіс відчувала її сумнів. 

«Я так само не маю уяви щодо перших двох слів…»

– А третє?

«Може це й безглуздо…»

– Та кажи вже. Тут все безглуздо.

« Gha, може бути початком слова Ghalot.»

– Дзеркало? 

«Не знаю…Чомусь, це єдина аналогія, яку я здатна збудувати»

Ґладіс раптом вирівнялась, взявши перо до рук. Трясця, якщо Ґвен має рацію, їй буде дуже соромно.

«Що ти робиш?»

– Дещо перевіряю, – виводячи кожне слово, мовила вона.

Очі Ґладіс розширились, коли вона додала переклад до кожного з них.

Rreit (повне слово rreitanum) – шукай 
Rana (повне слово ranalitie) – книгу
Agh (повне слово aghelita) – двійника

«Як ти зрозуміла, що писати? Де ти це взяла?»

– Ти мала рацію.

«Чекай, справді?»

– Мене турбувало чому Gha було підкреслене двічі. Не просто так, це щось значило.

«І? Що це тоді значило? В чому я мала рацію?»

– Це справді Ghalot, тобто дзеркало у перекладі. 

«Але ж у назві ти вживаєш інше слово…Я не розумію.»

– Це була підказка до розшифрування. Кожне слово, що приховує назва треба віддзеркалити, тобто написати навпаки.

Ґвендолін певний час мовчала, неначе перевіряючи, чи правильно Ґладіс записала кожне слово.

«Гаразд…Тоді, що це за книга двійника?»

Ґладіс всміхнулась, відчуваючи як все тіло поколювало від бажання якомога швидше впевнитись у власній здогадці. Вона підвелася, хапаючи аркуш і книгу.

– А це ми зараз перевіримо. Йдемо до бібліотеки. О цій порі вона порожня, отже нам ніхто не заважатиме.

Королівська бібліотека позбавлена людей та жриць була неймовірною. Тихою, таємничою, Ґладіс отримувала невимовне задоволення від тиші, яку перебивав лише шурхіт сторінок.
Дівчина йшла до конкретної секції, блукаючи між стелажів. Книга, яку вона шукала мала темно-фіолетову обкладинку і містила тиснені сріблом руни на корінці. Ґладіс підхопила її, розглядаючи сріблястий зріз. Неймовірно тонка і витончена робота. Ця книга була у королівській секції бібліотеки ельфів. Лише вищі ельфи мали до неї доступ, ставились до книги з повагою, саме тому вона збереглась у бездоганному стані.

Ґладіс поклала книгу на стіл і всілась на стілець, не в змозі дочекатися, коли ж перейде до розгадування загадки.

«Просто визнай: ти у захваті від всіх цих таємниць.»

– Помовч.

«І що це за книга?»

– Тихенько. Дай мені хвилину, – відчайдушно шкрябаючи пером пергамент, шепотіла вона.

Ґладіс вивела слово на аркуші і задоволено скрикнула: