Розділ 16 ✨

Розгорнутий аркуш із пророцтвом лежав на столі Ґладіс як непотріб. Він губився між розсипаних трав, порожніх пляшечок від зілля, що не допомогло. Скільки разів вона перечитала ті записи на листку? Як довго міряла кроками кімнату, приховуючи гнів? Скільки разів вживала контрзакляття, аби не загинути від чергового невдалого експерименту?

Ґладіс була виснаженою. Навіть Ґвендолін не дошкуляла їй. Вона й сама була стомлена і засмучена. Вони провели цілу ніч у повному мовчанні. Ґладіс тепер лежала на ліжку, розглядаючи блакитно-сріблясті візерунки на стелі. Вона не бажала нічого. 

– Схоже, лишається тільки підібгавши хвоста йти на уклін до Тайніри, аби вона нарешті підказала, як нам обом відвідувати заняття, – тоном, що був позбавленим емоцій, сказала Ґладіс.

За певний час, Ґвендолін нарешті мовила:

« Ти робила, що могла. Це не твоя провина.»

– Я зробила недостатньо. Пам’ятаєш, як бабуся казала?

«Практика – шлях до бездоганності.»

– Саме так. Вона вчила не здаватися. Коли стикаєшся із невдачею, маєш робити висновки. І я робила.

Я шукала відповіді, змінювала пропорції, та нічого не виходить.

«Ще вона вчила, що надто добре – завжди погано.»

– А це тут до чого? – нахмурилась Ґладіс, посунувшись на подушці.

«Ти себе виснажила. Ти намагаєшся надто сильно. Дай собі час на відновлення.»

– А як же заняття?

«Я пропускатиму, доки ти не знайдеш рішення.»

– Як благородно…А як же твої м’язи?

«Твоя голова важливіша за мої м’язи.»

– Невже визнаєш? – широко всміхнулась Ґладіс.

«Не надто шкірся! Від твоїх знань може залежати й моє майбутнє, от і все. Я досі не вважаю тебе кращою з нас двох.»

Ґладіс зітхнула.

– Та, хіба ж я можу бути кращою, враховуючи те дурне пророцтво…

«Ти взагалі певна, що Богиня б сама писала нам послання? Враховуючи, що сталось з ельфами їй на нас чхати, я б не витрачала навіть крихти від вічності, аби писати щось про майбутнє свого витратного матеріалу.»

– Ух…Жорстоко.

«Це ж правда. Ми для Богині ніщо. Черговий народ, який вона може знищити, коли обридне. В цілому, вона так і зробила.»

– Ти ж не думаєш, що це вона напоумила людей розв’язати війну?

«Вона ж їх створила. З якою метою? Може їй ельфів було мало. Я лише хочу сказати, що вона б не лишала підказок. Тож, це пророцтво явно не діло рук Богині. Це якийсь псевдоясновидець, що написав бздуру, бабуся в неї повірила і тепер, очевидно, всі хочуть аби повірила й ти. Просто викинь той папірець і забудь.»

Ґладіс підвелася, схопивши зім’ятий аркуш. Очі вкотре пробіглись по напису:

І стане вона найліпшим вчителем. І матиме вона знання, що стануть у пригоді королівству. І навчить вона найздібнішого учня, якого ж руками своїми перетворить на найбільше чудовисько. І стане те чудовисько згубою для королівства, і сіятиме оману і хаос по світу. І є у того чудовиська два шляхи: омити світ кров’ю у війнах, що сенсу позбавлені. Чи схилити голову перед спадкоємцем Богині.

Вона підняла папірець, наблизивши його до вогню свічки. Той миттю зайнявся. Ґладіс лишила його на металевій підставці. Кімнату заповнив гіркуватий аромат напівзотлілого паперу.

Дівчина потягнулась до конспекту, перегортаючи сторінки. Понад десять із них містили перекреслені записи. Часом вона тисла на перо так сильно, що деякі аркуші порвались.

Варіантів не лишилось. Ґладіс важко зітхнула, зазираючи у книгу ритуалів, яку вона взяла з бібліотеки напередодні. То була вкрай дивна історія…

Попередньої ночі, Ґладіс провела чимало часу у бібліотеці і вкотре затрималась до моменту, як всі жриці пішли. Очі страшенно стомилися, вони неначе висохли і щоразу як дівчина заплющувала їх, відчувала біль, що стискав її десь під повіками. Вона відчайдушно терла очі кінчиками пальців, важко зітхаючи.

«Ходімо вже спати, ти нічого тут не знайдеш цієї ночі. Перепочинеш і продовжимо.»

Думка Ґвендолін була цілком слушною, Ґладіс була надто стомленою для суперечок, тож мовчки підвелася, скидаючи книги до кошика. Домовленість з Тайнірою була простою: Ґладіс може відвідувати будь-яку секцію і брати на самостійне вивчення будь-які книги, без додаткових дозволів королеви чи ради, в обмін на те, що все, чим вона користувалася, буде повернуте на відповідні полиці у зазначені терміни. Таким чином королева прагнула навчити Ґладіс цінувати роботу жриць і заодно вивчати всі секції бібліотеки. Адже знати де знайти ту чи іншу інформацію, входить до прямих обов’язків королівського архіваруса.

Всі книги були обрані із різних секцій та полиць, адже Ґладіс навчалась поглиблено, вивчаючи різні теми. Тож процес наведення ладу після користування книгами, був чи не довшим за саме вивчення. Вона ледь перебирала ногами, рухаючись то на один бік бібліотеки, то на інший, а тоді ще й різними поверхами.

«Ну, довго нам ще?»

– Не скигли, – прошипіла Ґладіс. – Це я всю ніч на ногах, а не ти.