Розділ 10 ✨

Ґладіс провела ніч у бібліотеці, шукаючи необхідні книги. Відповідь не приходила їй на думку. Яке таке рішення необхідно знайти, щоб і вона, і Ґвендолін мали змогу навчатися, не заважаючи одна одній?

«Довго ти ще стирчатимеш тут?» – озвалась нудьгуюча близнючка.

– Тобі яке діло? – роздратовано потерла скроні Ґладіс. – Сиди собі мовчки.

«Мені нудно спостерігати. Хочу порухатись. Дай мені контроль.»

– Ми у бібліотеці, дурепо. На який рух ти розраховуєш? 

«Я теж зацікавлена знайти спосіб відвідувати заняття.»

– І що? Ти сподіваєшся, що знайдеш необхідні книги раніше за мене? Тобі нагадати, хто з нас двох першою навчилась читати?

«Виключно тому, що контроль був у тебе.»

– Ну, звісно…

« Дай мені кермо. Ти ж все одно вже стомлена. Може я свіжим оком щось відшукаю.»

– Свіжим оком… – пирхнула Ґладіс.

« Будь ласка…Я не була основною уже кілька днів.»

Ґладіс поклала голову на стіл, закривши її руками. Якби ж було можливо сховатися від цього голосу… Та коли він звучить у твоїй голові, хіба ж це можливо?

«Прошу, Ґладіс, обіцяю повернути тобі контроль, щойно попросиш. Тільки дай мені можливість хоч трохи відчути тіло.»

– Ох, гаразд! Тільки заціпся вже! Думати заважаєш!

Ґвендолін перехопила контроль, відштовхуючи Ґладіс якнайдалі. Перше, що зробила близнючка, отримавши змогу контролювати тіло – потягнулась. Ще так неприємно простогнавши, що Ґладіс захотілось вилізти назовні і тріснути її по лобі.

Дівчина перш за все рушила до сувоїв, із переліком книг.

«Нащо тобі сувої? Я вже виписала всі книги, що можуть пролити світло на нашу проблему.»

– Мені потрібна загальна картина, – пробігаючи очима по написаному, відповіла Ґвендолін. – Думаю, ти щось пропустила.

« Ти…думаєш?» – пирхнула Ґладіс.

І відколи це сестра, що завжди була на другому плані отримала власну думку? Ґвендолін спинила палець на рядку і кинулась переписувати його до блокнота, який їм залишила Матісса.

«Богине…Ну, і почерк.»

– Заціпся, – фиркнула Ґвендолін, і розгорнула план бібліотеки.

« І що ти шукаєш?»

– Тут є кілька ельфійських манускриптів. Їх уже помістили в одну із секцій. 

« І як ти знаєш, що це саме воно?»

– «Dikrao» дуже схоже на Дюакор у перекладі.

« Не схоже ні разу.»

– Тільки тому, що я його знайшла? – хмикнула Ґвендолін.

« Ні. Просто здогад твій нічим необґрунтований.»

– Знаєш, що…

«Йди шукай свою книгу. І назад.»

– Що?! – крикнула вона, кілька жриць біля стелажів здивовано озирнулись.

«Годі вже волати!»

– Чого це мені треба назад? – стишивши голос, спитала вона.

« Ти обіцяла мені без суперечок. Тож давай хутко.»

Ґвендолін невдоволено рушила до необхідної секції. Пальці кілька разів пробіглись рівними рядами книг. Раптом вона заклякла.

« Що таке?»

– Її нема.

«Тобто?»

– Книги нема. Місце відведене під неї порожнє.

«Треба спитати жриць, хто взяв цю книгу.»

Ґвендолін роззирнулась.

« Там Матісса, піди до неї.»

– Вона грубіянка. Не хочу.

« А що ти пропонуєш? Блукати бібліотекою, доки не знайдеться жриця, що дратує тебе менше?»

– Спробуємо відвідувати всі заняття без тієї книги.

« Це не рішення, яке пропонувала знайти Тайніра!»

– І що? – всміхнулась Ґвендолін, шукаючи книгу із рецептами різноманітних еліксирів. – Це вже якесь рішення. 

«Що ти замислила?»

Вона задоволено витягла книгу з полиці.

– Дещо доволі просте і дієве, – всміхнулась вона, розгорнувши потрібну сторінку.

«Що це таке?»

– Заклинання бадьорості.

« Ти ж не збираєшся його використати?»

– А чому ні? Я думаю це єдине, що допоможе нам відвідувати всі заняття, не стомлюючись.

«Його не можна застосовувати часто. Надовго нас не вистачить.»

Очі Ґвендолін зблиснули.

– От і перевіримо.

Задовго до…

Першу годину сонні Іламрієль та Акторій сиділи навпроти богів. Жоден не наважувався порушити тишу, аби не збудити малу Адару, що спала у сусідній кімнаті.

– Як довго… – почав Бог і замовк.