Розділ 8 ✨

Ґладіс боялася вийти зі своєї комірчини. Вона не знала чого чекати від Єрели після всіх подій цієї ночі.

Крамницю так і не відчиняли, вочевидь жінка і сама не могла прийти до тями. 

– Що ми накоїли…

«А що було робити? Дивитися як її кривдять? Вона може й стерво, але не заслуговує на таке ставлення.»

– Вони повернуться…Боюся, ми накличемо на Єрелу лише більшу біду.

«Ну, ці конкретно точно не повернуться. Із дна смітника вибиратися буде складно.»

– Дурний в тебе гумор, – бурмотіла Ґладіс, потерши очі.

«Ой, та годі тобі. Чого ти така похмура? Ти все зробила правильно. Я тебе навіть поважати почала. Нарешті ти не така безпомічна, як я думала.»

– Ми не можемо лишатися тут. 

«І що ти пропонуєш? Тікати? Подумай, що б сказала бабуся.»

– Бабуся б не допустила цієї ситуації. Якщо цю крамницю було помічено, послідовники неодмінно повернуться. Ми маємо тікати і забирати Єрелу звідси.

« І куди ми підемо? У нас ні грошей, ні ідей, ні притулку від тих золотих довбнів.»

– Ти пропонуєш просто сидіти і чекати, коли по нас прийдуть?

« Я пропоную розробити план.»

Двері комірчини відчинилися. Крамарка склала руки на грудях.

– З ким ти говориш?

– Із собою, – підвелася Ґладіс.

Єрела закотила очі.

– Виходь, я зробила чай.

«Чай? Це точно недобре.»

– Стулися.

«Сама стулися.»

Ґладіс сіла за стіл і взяла до рук маленьку глиняну чашку. Вона мала точно такий вигляд, як ті, якими користувались ельфи. Точно вкрадена. Дівчина стримала роздратування і відпила трохи чаю. Він не мав глибини смаку та аромату, як ельфійський, та за стільки років дівчина звикла до тих помиїв, які тут кликали чаєм. Аби гаряче і без цукру.

Єрела дмухала у чашку, клуби пари розліталися довкола її обличчя. Ґладіс терпляче чекала, коли розмова почнеться. Серце вистрибувало з грудей, а чай більше не ліз у горло, адже шлунок стискала нудота.

– Я не питатиму хто ти і чому прийшла до нашого села, – урвала нарешті мовчанку Єрела. – Та я вдячна тобі за порятунок. Хоч це був абсолютно необдуманий вчинок.

Ґладіс опустила очі.

– Хай там як… Дякую.

Дівчина повільно кивнула. Єрела відпила ще трохи чаю і закотила очі:

– Заради Богині… зроби собі послугу: не показуй іншим, що тобі болить. 

Вона здивовано підняла очі на крамарку.

– Цим ти лише вкажеш на те, що здатне вивести тебе із рівноваги. Завжди захищайся. Бо в цьому світі ворогів у тебе більше за друзів. А друзів у тебе катма, Ґладіс.

– Ну, ти ж мій друг, хіба ні? – криво всміхнулась дівчина.

– Розмріялась, – пирхнула Єрела. – Я – твоя наставниця. Я ділюся мудрістю, цінуй доки жива.

– Ну, так. Я ж тебе переживу. Приходитиму на твою могилу аби пролити кілька гірких сльозинок.

– Не бреши, – пирхнула вона. – Ніч моєї смерті буде для тебе невимовним щастям. Ти влаштуєш свято для всього села.

– За які кошти? Ти ж мені не платиш.

– Та це мені б мали приплачувати за те, що я тягаюся з тобою вже десять років.

– О, ні! – саркастично кинула Ґладіс. – Невже я стала тягарем?

– Відколи важиш більше тридцяти кілограмів – безумовно.

– Ой, наче ти мене на руках носила… – пирхнула вона, відпивши чаю.

– Ще чого! Теж мені принцеса.

Вони всміхнулись одна одній. Єрела була черствою і доволі холодною із Ґладіс впродовж всіх цих років. Та все ж дівчина не відчувала від неї загрози. Як не крути, крамарка дбала про неї. Хоч і не з любов’ю та підтримкою, та все ж…Тут вона була у безпеці. До цієї ночі.

– Що тепер?

– Тепер ти миєш ці чашки і влягаєшся спати, – мовила жінка, підвівшись. – А наступної ночі прокинешся раніше. До нас завітають гості.

– Які гості?

– Не забивай собі голову. Твоя справа бути бадьорою і чистою на початку нової ночі. Зрозуміло чи мені ще раз повторити?

– Зрозуміло.

Єрела кивнула і пішла сходами нагору. Ґладіс ще довго крутилася на сіні, доки не задрімала. У тих дивних снах вона кудись бігла, когось шукала, вже і не згадає що саме.

– Журавлинко… – шепотів голос. – Я тут…

Ґладіс скочила, серце її вистрибувало з грудей. Шепіт розходився луною, перетворюючись на гупання у вухах. Скинувши із себе ковдру, дівчина залишила комірчину у пошуках води, аби промочити пересохле горло. 

Прокинулась вона саме вчасно, тож хутко зібралася і заходилася прибирати, як завжди перед відкриттям.

– Я вже все прибрала, – зітхнула Єрела. – Не видригуйся.