Розділ 4 ✨

Задовго до…

Після того Зорепаду, Богиня не могла забути Іламрієль. Дівчинка заповнила собою всі її думки. Пурхаючи у зоряному просторі, Діва обмірковувала наступну подорож до ельфів. Звісно, їй не бажано було так часто спускатися, аби її творіння не звикало до постійної присутності Богині серед них, та їх життя і ставлення до світу так вражали її, що вона просто не могла надовго попрощатися з ними.

У ніч, коли вона зійшла, ельфи неквапливо рухались вулицями, несучи кошики із перев’язаними стеблами пшениці. Жнива. Всюди пахло яблуками з корицею і ягодами. З прилавків линуло тепло приготованої їжі. Робітники повертались із полів, несучи із собою серпики зі щирого срібла. Навіть стомленими, вони здавалися щасливими. Радість блищала у їх очах. Діти допомагали батькам в’язати снопи. Всюди линув гомін розмов, відголоски сміху. Богиня була у подобі Матері сьогодні. Кругленький живіт, напнув тканину її сукні, а рум’янець вкривав щоки. Її душі було спокійно, вона посміхалася, розглядаючи натовп, що снував вулицями.

Молода дівчина чистила кукурудзу, сидячи на сходах біля входу до крамнички. Біля неї бігало дівча років може десяти.

– Ніонель, годі галасати, – просила дівчина, поклавши очищений качан у друге барильце.

– Мені нудно! – скаржилась мала.

– Хочеш ляльку?

Дівчинка зацікавлено поглянула на неї.

– А в тебе є лялька?

– Зараз буде, – загадково всміхнулась ельфійка, взявши неочищений качан кукурудзи.

Вона підхопила лушпиння, яке скидала у барильце перед собою і почала кріпити його до качана, створюючи пишну спідницю. Тоді торкнулась жовтих приймочок, розрівнюючи їх, а тоді зробила «зачіску», підв’язавши тоненькі волокна мотузочком. Вдихнувши трохи магії, вона додала «сукні» сяйва, що миготіло, відбиваючись зараз у сповненому зачудування погляду малечі.

– Тримай.

– А як її звати? – перехопивши «ляльку», спитала Ніонель.

– А як би ти хотіла її назвати?

– Талулла.

– Нехай буде Талулла, – всміхнулась дівчина.

– Дякую, сестро! – весело хихотіло дівча, побігши собі гратися.

Дівчина всміхнулась, повертаючись до очищення. Богиня спинилася поряд, звернувшись до неї: 

– Вітаю, чи не могли б Ви підказати мені…

Незнайомка підвела погляд. Сіро-сині очі, в обрамленні темних вій привітно спостерігали за Матір’ю.

– Іламрієль? – видихнула Богиня.

Дівчина всміхнулась, зачаровано зітхаючи:

– Ти тут…

Вона кинула качан у барильце і підвелася, обійнявши Богиню.

– Я так сумувала за тобою…

 – Яка ти вже доросла! – всміхалась Матір. 

– Чому ти так довго не приходила?

– Там час минає інакше. Я не думала, що була відсутня так довго... – здивовано спостерігаючи у яку красуню виросла та маленька дівчинка, яку вона бачила на Зорепаді.

– Іламрієль! – почувся голос збоку.

Дівчина променисто всміхнулась. Матір хотіла вловити цю усмішку і закарбувати її, така вона була щира і сповнена почуттів. Богиня озирнулась, аби поглянути на того, кому адресувався такий вияв емоцій. То був молодий ельф із густим темним волоссям, чорними бровами і проникливими блакитно-зеленими очима.

– Йдеш сьогодні на Свято Врожаю? – спитав він.

– Так, щойно допоможу батькам.

Хлопець всміхнувся.

– Тоді до зустрічі.

– Так, зустрінемось.

Вони на певний час застигли так, всміхаючись і Богиня, сама не зрозуміло від чого, відчула себе зайвою.

– Я…певно пізніше завітаю, – прошепотіла вона.

Іламрієль стурбовано поглянула на неї. Хлопець неквапом рушив у справах.

– Вибач, ні…Це просто… – Іламрієль зашарілась, поправивши волосся.

– Що? – всміхнулась Богиня, не розуміючи.

Ельфійка підняла на неї очі.

– Його звати Акторій, – понизила голос вона. – Він працює у полі. Ми часом зустрічаємось, гуляємо, танцюємо…З ним так тепло на душі.

– Тепло на душі? – перепитала вона.

– Я…Можу помилятися, але… – вона перебирала кінчик фартуха пальцями. – Мені здається це кохання.

Ельфійка опустила очі. Матері було цікаво, про яке кохання вона розповідає. Іламрієль здавалась щасливою і водночас схвильованою. То було дивне відчуття, та їй чомусь хотілось дізнатися все.

– Прийдеш на Свято Врожаю? – спитала у неї ельфійка, змінивши тему.

– Так, чому б і ні. Ще жодного разу не бувала там.

Іламрієль всміхнулась.