Розділ 1✨

Нічний вітерець підхоплював бузкові пелюстки, ховаючи їх у тумані, що стояв між гір. То було скельне поселення, збудоване колись зоряними ельфами. А коли прийшли люди, ті хати було пограбовано, речі спалено і забуто. Згарища, лишені війною ще не згаснули, хтось із ельфів продовжував бій, хтось прагнув врятувати найцінніше – своїх дітей та онуків.

– Сюди дитя… – хрипіла бабуся, ведучи за руку малу дівчинку.

Їх мало не схопили дорогою, та бабуся билася хоробро і змогла врятувати себе і онуку. Тепер вони бігли до тих скель, хоч дівчинка раз по разу помічала, що сили покидають бабусю.

– Але…Тут же більше ніхто не живе, – мовила дитина, оглядаючи хатину з віконцями витесану у кам’яній породі.

– Тут нас не шукатимуть, – шипіла жінка. – Вони вже звідси все винесли.

– Тебе поранено, треба знайти ліки... Треба покликати Ціана…

– Він має нині іншу роботу, дитя, – важко дихаючи, жінка вляглась на запилене ліжко. Її мантія була просякнута кров’ю в зоні живота. 

Дівчинка злякано втупилась у брунатну пляму на тканині, темні оченята набиралися сліз. Бабуся перехопила її руки, змусивши її підвести очі.

– Слухай, мене: зараз підійдеш до дальньої стінки, прочитай заклинання, якому я вчила. Щойно прохід відкриється – біжи прямо до нього. Там тунелі, Ціан зустріне тебе по той бік. 

– А як же ти? Ти хіба не підеш?

– Я не дійду. Лише сповільню тебе. Ти маєш поквапитись.

– Може… – губи дівчинки затремтіли. – Може Богиня змилостивиться…Може вона врятує тебе.

Бабуся всміхнулась.

– Хотіла б я побачити її знов…

Жінка закашлялась, смикнувшись. Очі дівчинки розширились.

– Ти знала Богиню? Вона сходила колись на землю?

– Вона була частою гостею в нас. Часом просто спостерігала за нами зблизька, а часом навіть допомагала. Та щойно на світ з’явились люди, вона припинила сходити. І вже не чула наших молитов. Тоді із нею був той…другий. Лихий. Він зачарував її. Вкрав її час, її серце й розум, і ми зостались наодинці із ворогом. 

– Ненавиджу людей… – шипіла мала.

Проникливі сіро-сині очі втупились у дівчинку.

– Не кажи так. Твій батько все ж людина.

– І де він? Кинув мене, кинув матір, коли вона помирала…Не хочу знатися з людьми.

– Та виходу немає. Тепер, ми маємо вчитися жити серед них. Та дрібка ельфів, що вціліє після цієї різні, ховатиметься як і ми з тобою.

– А що як вони знайдуть нас?

– Знайдуть. Смертних веде ненависть. А це ще той рушій, дитино.

– І що ж робити?

– Мій час все одно вже прийшов. Головне вберегти тебе. Вийдеш секретним ходом, що веде до тунелів. За пів ночі дійдеш до людського села. Ціан зустріне тебе там. Як хтось питатиме, кажи що сирота і ховалася у тінях. 

– А що як вони дізнаються хто я?

– Не дізнаються, якщо сама не повідаєш.

Бабуся провела шорстким пальцем по округлому вушку дівчинки.

– Добре, що вуха у тебе батькові. Не довелося різати, як мої.

Жінка вже не мала сил, тож магія більше не приховувала шрами на вершечках її вух. Дівчинка замислилась, скільки ж всього випало на долю її бабусі.

– Пообіцяй мені, що не видаватимеш своєї суті, це дуже небезпечно.

– Обіцяю…

– Будь хороброю. Вчися. Вчення – єдине, що у нас лишилося.Єдине, чим ми здатні побороти їх… Адже смертні не здатні мислити як ельфи. Їх життя мізерні, короткі та безглузді. Вони радо витрачають його на війни або насолоди. Ельфи ж навчалися, розвивалися і прагнули. Не забувай свого коріння. Та не кажи про нього жодній живій душі, чуєш мене?

– Бабусю…Не лишай мене.

– Хотіла б я побачити як ти зростаєш…Та час мій прийшов, дитино. Лиши мене тут і тікай. 

– Ні…

– Хутко, люди вже близько. 

Знадвору почулися крики. Дівчинка поцілувала бабусю в щоку.

– Я тебе люблю.

– І я тебе люблю, моя журавлинко. Я знайду тебе…Я шукатиму інше життя, ми ще побачимось, я обіцяю тобі.

Дівчинка притислася до бабусі, відчуваючи як пече в грудях.

– Я знайду тебе… – прошепотіла бабуся, а тоді глянула на неї. – Та певний час ти маєш подбати про себе сама. Пам’ятаєш чому я тебе вчила?

– Бути хороброю і сильною.

– Так, люба.

– Ти справді знайдеш мене потім?

Бабуся всміхнулась.

– Я завжди тебе шукатиму, журавлинко. Я прийшла у цей світ, аби ти прийшла за мною. Суть мого існування, це ти. І ти ніколи не будеш сама. Богиня берегтиме тебе, доки я не зможу.