Стукач

Якось в нашу редакцію зайшла літня жінка. Обережно сіла на стілець і сказала:

-Я у вас не заберу багато часу. Хочу, щоб ви ознайомилися зі змістом ось цього щоденника!-і вона дістала з сумки товстий зошит, а точніше зшиток з кількох:-це писав мій син, якого вже давно немає поміж нас… Пішов з життя, як сказали слідчі, за невідомих обставин. Та я згодом знайшла цей щоденник і дізналася, чому сталося лихо. Для багатьох, хто знав мого Юрка, цей щоденник розкриє причину самогубства, якщо ви, звичайно ж, опублікуєте з нього хоча б окремі фрагменти, назвете тих, хто винен у тому, що молодий, здоровий, життєрадісний юнак укоротив собі віку. Для мене цей щоденник дуже багато значить. Я його десятиліттями берегла. Та тепер доведеться з ним розстатися… Прикро, але нічого не поробиш! Мені на цій землі залишилось дуже мало. Онкологія, ось такі справи.

Жінка згорьованими очима дивилася на мене. Мовчали.

Так прочитаєте?-вона порушила мовчання.-Обіцяєте?

Я обіцяв. Попрощавшись, жінка пішла, залишивши на папері номер свого телефону. А я почав гортати пожовклі сторінки щоденника, поволі занурюючись у хитросплетіння людської долі… І зрозумів: щоденник вартий того, щоб його опублікувати. Повністю, без скорочень. Тобі, мій шановний читачу, визначати, чи правий я, чи ні.

***

З Шурою мене звів випадок . Дівчина з великою валізою  поспішала   через привокзальну площу, щоб сісти в трамвай, а тут маєш- коліща валізи відскочило! Тож я і кинувся їй на допомогу, бо була вона  такою безпорадною!

Спочатку переніс злополучну валізу  у сквер до лавок. Побачив, що   загубилася втулка, з'єднуюча коліща з корпусом. Якщо замість втулки вставити в отвір шматок дроту і загнути кінці, щоб не випадав, то все буде гаразд. Але де взяти підходящий шматок дроту? Хіба що до обхідників колії звернутися, у них, напевне, є необхідне.

Дівчина якось злякано дивилась на мене, ніби запитувала, а що ж буде далі?  Я заспокоїв її, пояснив, що й до чого і , прихопивши коліща, помчав до залізничників. Там знайшлося все необхідне, і через кільканадцять хвилин аварія була ліквідована.

- Спасибі!-зраділа дівчина і радо посміхнулася,-не знаю, щоб я сама робила! Ще раз дякую! Он трамвай наближається, побігла я!

- Та не поспішай, трамвай довгенько стоятиме на розвороті! Я тобі й сісти в нього допоможу!

Густосині очі дівчини випромінювали якусь особливу єнергію, від неї моє серце калатало на сполох! Такого зі мною ще не було! І я несподівано для себе сказав:

- А я завтра тут тебе чекатиму, добре? Місто покажу, ти ж бачу нетутешня.

Тим часом заскрипів, рухаючись до зупинки, трамвай.

-Ой, побігла я!-повторила дівчина, і я подав ї ї валізу у напівпустий  вагон.

-Так тебе завтра чекати?-запитав я без надії на позитивну відповідь.

-Можливо, десь о дванадцятій! А там видно буде! Ще раз дякую за допомогу!-почув у відповідь.

 Трамвай рушив. А я залишився на зупинці зі своїм калатаючим серцем, і надією, що зустріч завтра відбудеться!

-Так повільно тягнеться час… А  попереду   ціла ніч та ще майже півдня! А якщо не прийде? Ой, хлопче, казав я сам собі, щось не те з тобою відбувається!

Наступного дня я задовго до дванадцятої сидів на лавці у  привокзальному сквері. Чекав, надіявся ,,сподівався… Ота густа синь дівочих очей не давала мені спокою.

Зненацька поруч зі мною присів огрядний чоловік. Це мене трішки здивувало. Тут стільки вільних лавок, а він чомусь обрав саме цю! Дивно, адже, як правило, люди прагнуть сісти окремо, без сусідів.

-Не дивуйся-Несподівано сказав чоловік.-Ми з тобою давно знайомі. Щоправда, заочно. Та ось тепер настав час познайомитися очно. Я- працівник Комітету Держбезпеки   Ось дивись, посвідчення. Знаю про тебе більше, ніж ти думаєш. І все- негатив. Але тут не місце для таких розмов. Тримай !

Кадебіст вклав мені в руку шматок паперу з адресою і додав:-

-Завтра чекаю!

Він пішов, а я залишився вкрай здивованим і навіть трохи зляканим, Бо КДБ-страшна організація!

-Над чим задумався?- моя вчорашня незнайомка легко сіла на лавку.- Бачиш, я свого слова дотримуюсь. Пообіцяла-прийшла. Ти, до речі, вчора обіцяв мені місто показати, а сьогодні сидиш, як у воду опущений! Що тривожить твою свідомість? Розповідай!

Тим часом я вже оговтався  від несподіваної зустрічі з чекістом і почав:-Та ось визначаюсь, прийдеш ти чи ні. Якщо не прийдеш, то де мені краще втопитися- в річці чи в ставку? Та ось проблема- поблизу немає ні того, ні другого. Значить, самогубство скасовується!

-Бачу, даремно я сюди прийшла! Чесно кажучи, тому, що піддалася на твої обіцянки показати місто, його принади. Та обіцянки-цяцянки… Нічого, переживу!

-Пробач, що я почав молоти дурниці! До речі, я теж обіцянок дотримуюсь! Тому пропоную почати екскурсію містом зі старого парку. Він у нас особливий, його ще поміщик заклав. Там такі породи дерев! Справжня екзотика! Поїхали?

-На чому?

=На тролейбусі, а потім ніжками, це далеченько!

В очах дівчини я побачив вагання. Та й не дивно: чуже місто і я теж чужий . В усякому разі незнайомий. І пропоную почати знайомство з містом не з кінотеатру, а з парку, про який сам сказав, що він далеко. До того ж при зустрічі молов дурниці про річку, ставок, самогубство… За таких умов і я б на її місці завагався!

Мабуть, я в ті хвилини виглядав дуже безпорадно, бо дівчина усміхнулася і сказала:

-Не треба корчити з себе донжуана! Воно в тебе не виходить! Не ображайся, я щиро кажу! Та й взагалі, ти збирався парк показувати, то в чому ж справа?

Ми йшли на тролейбусну зупинку.

-Щось ти такий мовчазний!-почала дівчина.-Навіть імені свого до цього часу не сказав! Мене, наприклад, звати Шура. А тебе?

_Я Юрко!-настрій у мене був нікудишній. Це ж треба-повністю втратив ініціативу! Аж соромно! І щоб врятувати свою гідність, відповів:

-Настроююсь на позитивну хвилю!-