Глава 2: Дивні звуки

Коли батьки Марка поїхали, бабуся сказала:

-Ну, пішли до хати?

-Так, пішли - сказав Марко

-Ага... - мугикнув дід, собі під ніс

Коли хлопець, баба і дід зайшли додому, дід пішов дивитися телевізор, а стара погукала внука:

-Марко, йди сюди...

-Йду бабусю - сказав Марко

Марко прийшов до бабусі, а та прошептала йому на вухо:

-Давай ляжемо спати до 21:00? Трохи пограємо в щось, можливо в шахи чи карти, а потім ляжемо спати, добре?

Марко подивився на бабусю із легкою тривогою і страхом

-А чому?

-Ну тому що... А чого засиджуватися до пізнього вечора? Краще ми раніше ляжемо і раніше встанемо, добре?

-Добре - сказав він

-Тоді пішли, зараз пограємо у карти чи в шахи?

-Давай у карти! - Марко зрадів, він давно не грав із бабусею в настільні ігри, а тим паче в карти

Бабуся посміхнулася, і вона пішла у спальню разом із Марком, вона знайшла коробку з картами, сіла на ліжко сказавши:

-Сідай біля мене

Марко сів біля неї, і вона почала тасувати карти. Коли бабуся закінчила тасувати карти, вона почала роздавати, тихо бубонячи під ніс:

-Один.... Один... - бубніла стара, даючи собі і Марку по карті - два... два...

Бабуся роздавала карти, бубонячи, дорахувала до 6, вона роздала собі і хлопцю по 6 карт, і вони почали грати. Грали вони довго, може... 23 хвилини, потім Марко сказав:

-Бабусю, може давай ляжемо спати? - стомленим голосом сказав хлопець

На годиннику було 20:46, бабуся подвилася на Марка, потім на годинник

-Так, звісно! Пішли, я тебе проведу у спальню

Бабуся встала із ліжка і пішла у спальню, а Марко слідом за нею. Коли вони зайшли у спальню, Марко ліг на ліжко, бабуся сіла на ліжко біля хлопця, вона його вкрила і поцілувала в лоб

-На добраніч, Марко

-На добраніч, бабусю - сказав він

Бабуся посиділа декілька секунд біля хлопця, потім встала з ліжка, і пішла до штор, і затулила їх, потім вона тихенько вийшла із спальні, в якій спав Марко. Хлопець заснув...

НІЧ. 22:28.
Марко був у сонному стані. Він прокинувся від стуку у вікно... потім заснув...

НІЧ. 23:44.
Стук повторився, хлопець знову був у сонному стані...

НІЧ. 00:00

Гучний стук у вікно... потім ще... і ще один гучний стук у вікно... Марко здригнувся й різко сів на ліжку...

-Хто тут? - спитав Марко із тривогою

Стук у вікно став тихіше

-Хто тут? - знову спитав хлопець

Але стуку не було, був холодний вітер, хоча вікно було закрито... У кімнаті було темно. Лише слабке місячне світло, яке пробивалося крізь щілину між шторами, освічувало кімнату. Серце хлопця калатало так сильно, що Маркові здавалося, ніби його стук серця чути на всю кімнату. Хлопець ковтнув слину й подивився на двері. У хаті було тихо... занадто тихо. Навіть старий телевізор діда більше не бурчав... Хлопець натягнув ковдру до самого носа. Йому чомусь здавалося, що якщо зараз глянути у вікно, то там обов’язково хтось стоятиме. У хлопця наростав страх і цікавість, хотілося глянути у вікно, щоб дізнатися, хто ж там може бути, але в той же час йому було страшно, бо нікого не було у кімнаті...

-Бабусю.... - тихо прошептав Марко - бабусю!... - хлопець ще тихіше прошептав

Хлопець почекав, але ніхто не озивався... Марко потягнув руку до тумбочки яка стояла біля його ліжка, щоб увімкнути лампу, яка стояла на тумбочці, але він не знайшов її на тумбі. Далі Марко завмер, йому здалося що хтось доторкнувся до його плеча, він різко повернувся і подивився хто там міг бути, але він нічого не побачив, бо була темрява... Потім хлопець вирішив голосно крикнути

-БАБУСЮ!!! - крикнув він

Але ніхто не озивався, була тиша, така холодна, але водночас жарка, Маркові ставало дедалі страшніше, бо він не знав що тут коїться... і лише, через декілька секунд Марко почув, тихий, грубий, низький голос:

-Марко.... - сказало невідоме створіння

Голос був тихий, він розсіювався ехом по кімнаті, а Марко здригнувся

-Хто тут? - сказав він - діду? Це ти?

Хлопець почув такий самий голос:

-Ні... це не твій дідусь

Голос Маркові щось нагадував, але не міг згадати що саме.... Хлопець, зі страху не знав що робити, тому швидко заліз під ковдру. Але раптом він почув звук пострілу із рушниці.