Глава 3.

Після зустрічі Катя, Роман і Марта йшли разом додому й багато розмовляли. Роман пішов із ними, бо було вже досить темно, і він не хотів залишати дівчат самих. Тим більше вони з Катею тільки зійшлися, і йому хотілось побути з нею якомога довше.

Спочатку вони провели додому Марту. Дівчата обмінялись обіймами й попрощались, а Роман і Катя пішли далі. Дорогою вони багато розмовляли, дізнавались щось нове одне про одного. Коли дійшли до будинку, мали б попрощатися, але поринули в солодкий поцілунок і, самі того не розуміючи, зайшли в будинок, не розриваючи його. Роман вправно розстібнув застібку на сукні дівчини, і вона впала на підлогу. Потім він став знімати футболку й решту одягу. Катя, в пориві пристрасті й поцілунків, торкалась його м'язистої спини й гарячого торсу, притискала його якомога сильніше до себе. Вони наче всі п'ять років чекали цього моменту й не втрачали ані секунди, щоб насолодитися одне одним.

Цієї ночі Роман залишився в неї.

Зранку Катя прокинулась, як завжди, але цього разу з її обличчя не сходила посмішка. Вона дивилась на нього, і одразу в голові проскакували події цієї ночі, від чого в неї наче гаряча лава текла всередині, нагадуючи кожен його дотик, кожен рух. І найголовніше — це був не сон. Ось він, перед нею, спить після бурхливої ночі.

Але думки про сьогоднішню ніч перервав дзвінок на телефон. Це був незнайомий номер. Дівчина засумнівалась, чи брати слухавку, але наважилась.

Телефонна розмова:

— Алло? — сказала Катя.

— Доброго дня. Вас турбує лейтенант Ковальчук.

Дівчині перехопило подих, і серце на мить завмерло. Вона зрозуміла, що щось сталося, бо просто так поліція зранку не телефонує.

— Слухаю... — майже пошепки сказала вона.

— Я розмовляю з Катериною Микитюк?

— Так, це я.

— Чи бачилися ви вчора з Денисом Івановичем Котиком? І о котрій це було?

— Так. У нас була зустріч випускників о 15:00, і ми всі були там присутні. А в чому справа? Щось сталося?

— Так. Справа в тому, що сьогодні близько другої години ночі Дениса Івановича знайшли вбитим біля річки. Ми опитуємо всіх, хто бачив його востаннє. Скажіть, чи були ви близькими з цією людиною?

— О Господи! Як це сталося? Я не можу повірити... Який жах... — Катя ненадовго затихла, бо не могла прийти до тями від почутого. — Ми не були близькі, — тремтячим голосом сказала дівчина.

— Попрошу вас приїхати зараз до відділку. Ми поставимо вам ще кілька запитань.

Роман прокинувся, коли Катя вже договорила. Він побачив, що в неї дуже схвильоване обличчя й сльози на очах.

Він запитав, що сталося, але дівчина вже не змогла стримувати сліз і розплакалась. Роман одразу її обійняв, поцілував у щічку й знову запитав:

— Сонечко, що сталося? Чому ти плачеш? Хто до тебе дзвонив?

Крізь сльози вона сказала:

— Дзвонили з поліції... Ден... Денис... Його вбили... — і знову сильно розплакалась.

Роман від почутого зблід і не міг повірити. Ще вчора вони всі сиділи на галявині, а сьогодні...

— Як це сталося?! І чому поліція зателефонувала саме тобі?

— Я не знаю, — все ще плачучи, відповіла Катя.

— Що вони тобі ще сказали?

— Щоб я приїхала до відділку дати свідчення.

— Добре, поїдемо разом.

Поки Катя збиралась до відділку, до Романа також зателефонували з поліції й запросили його дати свідчення.

У будинку Марти

Дівчина прокинулась у холодному поту від телефонного дзвінка. Цієї ночі їй снились жахіття. До Марти також зателефонували поліцейські з тими самими запитаннями, окрім одного: «Чи була вона близькою з Денисом?»

Дівчина довго не могла оговтатись від почутого, зрештою зібралась і поїхала до поліції.

Коли вона зайшла на територію відділку, то побачила всіх однокласників, окрім одного — Жені не було. Поліція також не змогла до нього додзвонитися.

Після опитування всіх присутніх і почувши про те, що загиблий учора побився з однокласником, якого сьогодні не було та який перебував поза мережею, напрошувалась лише одна відповідь: Женя — вбивця, і після злочину він переховується.

Усіх однокласників запросили до моргу на впізнання. Від побаченого одна з дівчат, а саме Варя, зомліла.

Тіло Дениса було дуже сильно пошкоджене: пробитий череп і численні поранення. Поліція встановила, що поранення на тілі були завдані кухонними ножицями, а череп проломили великим каменем.

Однокласники підтвердили особу хлопця. На жаль, це був він — Котик Денис Іванович.

Коли всі вийшли з моргу, Катя раптом згадала про ту ніч, коли всім принесли конверти. Вона сказала Романові, що їм потрібно поїхати додому, дещо взяти й привезти це до поліції. Це має допомогти в розслідуванні.

У відділку

Катя постукала у двері, тоді трохи їх відчинила й сказала:

— До вас можна?

— Так. А що ви хотіли? Маєте ще якісь додаткові свідчення? — запитав поліцейський.

— Так, — відповіла вона.

— Я вас слухаю.

— У ніч перед зустріччю випускників Костя й Денис розносили всім конверти. Я розмовляла телефоном із Мартою, коли почула стук у двері. Дуже сильно налякалась, але подруга сказала, що це хлопці принесли запрошення. Проте в моєму конверті, окрім запрошення, було ще дещо. Я принесла це вам. Одразу не звернулась до поліції, бо думала, що це просто чийсь дурний жарт.

— Що саме у цьому конверті? — насторожено запитав поліцейський, склавши руки перед собою й обпершись на них.

— Подивіться самі. — Катя простягла конверт.

Поліцейський одразу з цікавістю відкрив його. Усередині він побачив фотографію, на якій були всі однокласники, а над кожним із них — цифра. На зворотному боці фотографії був напис:

«Раз, два, три... Криваву гру розпочали».

І найголовніше — під номером один був саме Денис, а за ним...

Поліцейський дуже швидко набрав своїх колег і повідомив:

— Терміново знайдіть Марченка Євгена. Він більше не перебуває під підозрою, а, можливо, сам у небезпеці.