Частина 9.

Клим Грозний.  02.30.

Але тут зі сходів пролунав голос Клима.

 - Друзі!  Я в нормі!  Просто на сьомий поверх провалився.

Всі зітхнули полегшено.  Грозний обвів очима Анжеліку та Смирнова, що вже трохи розколупали бетон:

 - Молодці, не розгубилися.  Тепер озброюємось швабрами, будемо підлогу перед собою промацувати.  Йдемо, на сьомому, начебто, спокійно.

На сьомому, дійсно, було спокійно.  Тільки в кожному холі на тому місці, де стояв холодильник, лежала купка білого піску.  Хто таким чином «упокоїв» холодильники, залишилося невідомим.

На шостий поверх спуститися не вдалося.  Вода затопила холи і витікала на майданчик перед ліфтом, зривалася з шумом вниз.  Клим з Юрою повернулися на сьомий, де бачили в різних кімнатах гумові чоботи.  Удвох їм довелось і обстежити поверх, поки інші чекали на сходах, над рівнем води.  Хлопці думали, що хтось забув закрутити кран на кухні, але помилилися.  Гейзер бив прямо посеред одного з холів, так що гумові чоботи не врятували, скупатися довелось з ніг до голови.  Нічого важливого не виявивши, хлопці повернулися до товаришів.  Потрібно було спускатися нижче.

Юрчик звалив на спину Ліну і переніс на наступний проліт сходів, він, на подив, був сухим.  Клим таким же чином доставив Анжеліку.  Потім вони переправили Котю і Зулі.  Решта хотіли йти по воді, але Клим зупинив їх, він зняв чоботи:

 - Юр, віднеси Івану, нічого ноги мочити, вистачить того, що ми з тобою намокли.  Ліків від застуди тут не передбачено.

Таким чином, спустилися інші.  Тільки Альберт, не чекаючи милості, сам перебрів водну перешкоду.

 - Напевно, весь наш п'ятий затопило, - сумно промовила Котя.

Хто знає, як, але п'ятий поверх був абсолютно сухим.  Вода зі сходового майданчика стікала, але зникала прямо в повітрі.  Мало того, вода зникла взагалі.  Вимоклі на сьомому хлопці, спустившись, виявилися абсолютно сухими.

 - І фен не потрібен, - посміхнувся Клим.  - Є і щось хороше у всьому цьому...

Їжі на п'ятому не було, тільки в морозилці холодильника, що стояв у холі, де вони зустрічали Новий рік, сиротливо лежала замотана скотчем залікова книжка.

 - Це Антонова, - сказав Юрчик.  - Пам'ятаєте, він розповідав, як халяву ловив перед іспитом.  Нехай лежить.  Коли...  якщо він повернеться, то буде знати, де заліковку шукати.

Щось темне, напевно, тарган, кинулося вбік, і Смирнов зачинив морозилку.  Нагадування про зниклого товариша не поліпшило настрою.

 - Дивіться!  - Зулі тицьнула пальцем на вже повністю вкриту інеєм стіну.

На ній незграбно, наче першокласником, були видряпані дві друковані літери, П і О. Що це означало?  Припущень не було.

 - Гаразд, спускаємося на четвертий.

Альберт Високовський.  03.00.

Коли зник Альберт, ніхто і не помітив.  Він відчував себе після того, що трапилось, вкрай паршиво.  Так впасти в очах товаришів!  Але він злякався, дуже злякався.  Хіба можна контролювати свій страх?  Тепер про лідерство можна забути... Та й з інституту хоч йди.  Ну, може і не кидати навчання, та гуртожиток, точно, доведеться залишити.  Якщо вдасться вижити.  Що сталося зі старим спокійним гуртожитком, який тільки й знав напасті, так це залицяльники дівчат під вікнами та нічні посиденьки під гітару?  У надприродне Високовський не вірив ніколи.  Бабчині казки!  Але тепер доводиться вірити.  Як інакше пояснити всі ці жахи?  Вахтерка загинула, Антон зник, може, на черзі саме він, Альберт?  Добре ще, що ніхто в обличчя не висловлює, який він боягуз, просто не помічають, вірніше, вдають, що не помічають.  Доводиться йти тихенько слідом, одному залишитися зовсім страшно.

Втім, спустившись слідом за іншими на рідній п'ятий поверх, Високовський злегка осмілів, і, коли всеі звернули в хол, де зустрічали Новий рік, він ризикнув відокремитися від компанії і звернув в протилежний бік.  І тут йому страшезно повезло.  Біля одних дверей стояла повна сумка, забута якимось або якиюсь роззявою, що поспішала виїхати додому.  А подарунки-то залишилися!  У сумці була видна велика коробка, поруч тіснився пакунок з білими зефіринами, а під ним, напевно, були пиріжки із студентської їдальні.  Цей запах ні з чим не сплутаєш.  Альберт проковтнув слину.  Бідні подарунки, студентські, але від душі.  Тепер Високовському знадобляться.  Ні, зараз  їсти не треба, і так всю ніч хавали.  Якщо так пощастило, то слід їжу економити, ніхто не знає, що чекає завтра.  Може, студентський пиріжок буде на вагу золота.

Підбадьорений знахідкою Високовський вирішив заглянути і в кімнату.  Двері з шумом зачинилися за його спиною, і клацнув замок.  Вилаявшись, Альберт спробував намацати вимикач на стіні, але пальці провалилися в дірку і наткнулися на щось живе.  З криком висмикнувши руку і ледь не загубивши сумку з трофеєм, він кинувся бігти, відштовхуючи на ходу стільці, що, мов навмисне потрапили під ноги.  На його подив, кімната не закінчувалася, тільки замість стільців він почав натикатися на корчі і колючі гілки.  Спробував повернутися, але зарості не пускали, довелося йти вперед.  Стало трохи світліше, під ногами зачавкало болото.  Хтось хижо рикнув осторонь.  Високовський побіг, притискаючи до грудей знайдену сумку.  Чужий праліс.  То тут, то там чуються звуки небезпеки, що наближається: хрускіт гілок під чиїмось важким тілом, скрегіт зубів, вереск вмираючого і переможний рев переможця.