Частина 7.

Анжеліка Коваль.  01.15.

 - Тоді це Анжеліка - відьма!  - швидко перевів стрілки Високовський.

Після сексу з невідомою сутністю, яка прийняла вигляд місцевої красуні, йому навіть дивитися на дівчину було моторошно.  Він вирішив, що, напевно, вона сама є винуватицею того, що відбувається.

 - Це після її приходу почалися «дива»!  Та подивіться на неї!  Вона красива, а відьми завжди яскравою красою відрізнялися!  Руда!  Загальновідомо, що відьми, найчастіше, руді.  Дивиться на нас зверху вниз, немов вона - все, а ми - ніщо!  Та й на таких підборах тільки відьми і можуть ходити, адже вони нічого не важать!

 - Ти що, з дуба впав?  - не забарилася з відповіддю Анжеліка.  - До Грозного мене приревнував, ось і вигадуєш! Знайшов аргумент – підбори!

Тим часом Чук підкрався ззаду і спробував підняти дівчину разом зі стільцем.

 - Ого!  Нічого собі «нічого не важить»!

 - Відчепись!  - Анжеліка обернулася і стала відривати його руки від спинки стільця.

На подив, Чук зблід і відразу ж відскочив від дівчини.

 - Відьми можуть змінювати вагу за власним бажанням, - пояснив Високовський.- Хочуть - нічого не важать, а хочуть - від землі не відірвеш!  А ще вони у воді не тонуть!  В середні віки жінок так і перевіряли на відьомство: зв'язували і опускали у воду.  Якщо потоне -  не вдьма.  А якщо не потоне, то, точно, відьма, таких потім на багатті спалювали!

 - Так ти нам пропонуєш Анжеліку втопити, а потім, якщо не потоне, спалити?  - Клим дивився на однокурсника з інтересом, невже він серйозно?

 - Щодо спалити - не знаю, гуртожиток загориться...  Але перевірити водою потрібно!  Несіть тазок та відра з водою!

 - Ти, що, зовсім здурів?  Я зараз тебе сама перевірю!

Анжеліка завжди вважала Високовського слизьким і нахабним типом, який насправді нічого з себе не представляє.  Але зараз він виглядав жалюгідним, схожим на тявкаючу на слона Моську.  І на кого він тявкає?  На неї, розумницю, красуню...

Анжеліка помітила, що після сутички з тупоголовим Чуком розтріпалося волосся, і, за звичкою, вирушила в туалет.

 - Ти куди?  - крикнув услід Гек.

 - Що, і в туалет за мною підете?  - глузливо кинула через плече Анжеліка.

Все, що відбувається, здавалося їй якимось фарсом.  Фантастикою вона не захоплювалася, в привидів і інопланетян не вірила.  Та нічого з нею не трапиться!  Тільки не з нею!

Чук відкликав брата, вони пошептались трохи і вирушили слідом за дівчиною.

 - Ми подивимось, щоб не втекла!..

Кожен хол мав власну санзону, бічний коридорчик з трьома дверима: в туалет, в душову і в маленьке господарське приміщення з відрами, ганчірками, віниками та іншом дріб'язком.  З протилежного боку був вихід на кухню з трьома старими електричними плитками, біля яких рідко кого можна було побачити, студенти приготування їжі не сильно переймаються.  Але зараз з тієї сторони явно чувся стукіт посуду.  Втім, з'ясувати, хто там «куховарить», так і не вдалося через крик, що пролунав із санзони.  Кричала, явно, Анжеліка.  Крім того чувся шум боротьби.

Юрчик і Клим вже бігли на допомогу, як на порозі з'явилися Чук і Гек, які несли перемотану мотузками дівчину.  Вона звивалася, намагаючись вирватися, і мукала, тому що рот її був заткнутий ганчіркою.

 - Що трапилося?!  - підскочив до них Грозний.

 - Вона не відьма, - серйозно сказав Чук, допомагаючи братові посадити полонянку на стілець.  - Вона - нежить!  Я це відразу зрозумів, як тільки вона торкнулася своїми крижаними ручищами!  Справжню Анжеліку хтось убив і тепер вона як зомбі!

Котя і Ліна перезирнулися.  Клим важко зітхнув і витягнув з рота дівчини кляп.

 - Дайте їй, хоча б, право голосу...

Відплювавшись, Анжеліка вибухнула прокльонами:

 - Дебілоїди!  Щоб вам все життя з брудними ганчірками в роті ходити!  Щоб ви!..

Її зупинив спокійний голос Грозного:

 - Охолонь, Анжеліко!  Що можеш сказати на своє виправдання?  - і підморгнув.

Дівчина зрозуміла, що Клим не повірив в цю нісенітницю про нежить, але вирішив підіграти недовірливим близнюкам, і трохи заспокоїлася:

 - У мене ж вегетосудинна дистонія!  У мене завжди руки холодні!  Юрчику, скажи!  Ти до мене з першого курсу підїжджав по одній і тій самій схемі: «Чому руки такі холодні?  Любов не гріє?  Давай я зігрію!»  Було таке?

Юрчик злегка почервонів і кивнув:

 - Ну, так.  У Анжеліки завжди руки холодні були...

 - І вегетосудинна дистонія не означає, що вона - нежить, - закінчив Клим, розв'язуючи дівчину.

 «Мій лицар мене рятує!»  - зраділа вона, але на цьому увага до її персони з боку Грозного закінчилася.

 - Анжеліка, точно, ні в чому не винна, все почалося ще до її приходу.

Всі обернулися до Сироти.

 - Що саме?

 - Коли Антон попросив сходити до сусіднього холу, в його кімнату, за вином і консервами, мене довго водило, не міг ні дверей знайти, ні вікна, немов стіна суцільна.  Поки Котя не прийшла.