Клим Грозний. 01.00.
Клим біг слідом за вахтеркою, але встиг зупинитися на вході. Він уперся обома руками в дверну раму, не пропускаючи товаришів.
- Пр-р-р-р!!! Стояти!!!
Студенти зупинялися, притискалися лобами до шибок, намагаючись побачити, що відбувається там, на вулиці. А на вулиці не було нічого. Вірніше, нічого звичного. Не було будівлі інституту, що знаходився в двадцяти метрах від входу, не було асфальтованого двору, не було навіть каштанів уздовж дороги... Дев'ятиповерховий гуртожиток, похитуючись, летів у просторі. Але навіть зоряного неба не було. Навколо громадилися пухкі купи, схожі на манну кашу, тільки, чомусь, сіру. Частинки цієї «каші» підхоплював нечутний вітер, кидав їх у вікна, деякі навіть залітали до холу через відкриті двері...
- Приїхали... - прошепотів Клим.
- А як же Алевтина Кузьмівна?.. - У голосі Ліни проривалися засмучені нотки.
- Випала з літака. Ми нічого не можемо вдіяти.
Ліна пробилася до виходу, визирнула з-під руки Грозного, покликала:
- Алевтино Кузьмівно!
І у відповідь їй була мертва тиша.
- Але вона ж дванадцята! - з надривом видавила з себе Котя. - Гине, як правило, тринадцятий!
Дівчат відсторонив від входу Юрчик. Він приніс з каптьорки сумку вахтерки, до якої за ручки прив'язав простирадло.
- Давайте-но перевіримо...
Він викинув сумку за поріг і почав спускати потроху. Скоро хлопець уже тримав простирадло за самий кінчик, а сумка бовталася десь там, внизу.
- Реально, за порогом - порожнеча!.. - з подивом похитав головою Юрчик.
Тут щось смикнуло, він не втримав простирадло, і сумка полетіла в невідомість.
- Рятувальників викликати потрібно, - прошепотіла Ліна, сковтнув сльози.
- Телефон не працює, я перевірив, - Юрчик потер долоні і, потягнувшись, приловчився зловити двері, які то відчинялися, то зачинялися, притягнув їх і провернув ключ.
- Щоб ніхто більше не випав...
- Що ж робити? - схлипнула Котя.
Їй ніхто не відповів, тому що Анжеліка раптом тицьнула пальцем в скло:
- А то що таке?!
До входу гуртожитку наближалося невідоме чудовисько, що обрисами нагадувало вовка, але розмірами - динозавра. Воно мчало щодуху, перетворюючись на ходу у щось зовсім незрозуміле, потойбічне, лихе, врізалося в скляну стіну вестибюля, розпластавшись на ній. У вікно вперлася паща, усіяна величезними іклами, і лапи, які дряпали скло схожими на криві ножі кігтями.
Ось тут вже заволали всі й кинулися геть, до себе, на п'ятий поверх.
Зупинилися тільки врізавшись в столи із залишками бенкету.
- Тихо! - підняв палець Клим, прислухаючись.
З вестибюля не долинало ні звуку.
- Думаю, це... чудовисько побігло далі... - припустив він. - У всякому разі, з його розмірами по східцях не протиснутися. А тепер сідайте на свої місця.
- Сідати?! - спалахнув Альберт. - Коли таке відбувається?!
- Можеш стояти. Можеш повернутися до вестибюлю, тебе ніхто не тримає. Іншим пропоную сісти. Коли ми сидимо кругом, то можемо бачити інших, і ніхто не зможе підібратися зі спини непомітно. Це зараз найкращий варіант, - Клим знову непомітно взяв кермо влади в свої руки.
Це дуже не подобалося Високовському, але він сів, як і інші хлопці, на своє місце.
- Нам потрібно вирішити, що робити далі! - голос його зірвався на неприємні верескливі нотки.
Клим кивнув:
- Виходимо з того, що маємо. Вийти ми не можемо. Зв'язку із зовнішнім світом не маємо... Так, до речі, а де ж Антоха?
Тільки зараз всі звернули увагу, що стілець, на якому сидів Шило з ногою в гіпсі, порожній.
- А він же просив не залишати його самого... - схлипнула Котя. - Ми втратили вже двох!..
Іван притиснув хлюпаючу носом дівчину до грудей:
- Не панікуй. Ми ще нічого не знаємо. Можливо, вони живі.
- Ага, особливо вахтерка, яка звалилася в прірву...
- Ми не знаємо, де знаходиться зараз гуртожиток...
- Повинно все бути на місці, - перебив Сироту Чук. - Електрика ж є.
- Ну, якщо ти називаєш електрикою це болотне світло!.. Воно може мати зовсім іншу природу, - Клим виразно подивився на тазик із зеленою рідиною, що продовжувала капати з лампи.
- Так, - згідно кивнула тремтяча Зулі, - і холодно стало. Напевно, опалення відключили?..
Юрец підійшов до батареї, розташованої під вікном. Вона виявилася як окріп.
- Ах! - відсмикнув руку. - В житті такою гарячою була!
І, тим не менш, в холі ставало все холодніше, і стіни навіть почав вкривати іній.
#24 в Містика/Жахи
#119 в Різне
#86 в Гумор
гра на виживання, аномальні та паранормальні явища, помста потойбічних сил
Відредаговано: 15.01.2021