Вступ.

Ця історія сталася в одному гуртожитку одного вузу в одному місті... І навіть не скажу, в якому році.  Тому що, коли люди, які пережили описані події, намагалися комусь розповісти про них, то у відповідь чули «Хлопці, що ви курили?»  або «Пити треба менше».  Тому не буду псувати репутацію дорослих вже людей, а просто розповім, як все було.

    Всі імена і прізвища вигадані, всі збіги випадкові.

     Отже...

 - Я не буду терпіти ваші витівки!  - кричала Алевтина Кузьмівна, розмахуючи своїми товстими руками.  - Я повідомлю в деканат!  Вас всіх викинуть з гуртожитку, як паршивих кошенят!

Хлопці сумно розглядали піктограми, накреслені на столах попередніми студентами.  Ніхто за собою провини не відчував.  А пояснювати вахтерці версію про аномальні явища - все одно, що кота вчити китайської мови.

 - Я вам!..  Я вас!..

Кімнату раптом відчутно труснуло.  Єдина блякла лампочка, що сумно звисала зі стелі на довгому дроті, застережливо захиталася.

Алевтина Кузьмівна аж присіла від несподіванки, але одразу ж схопилася і кинулася геть з читального залу з гучним криком:

 - Землетрус!!!  Всі на вихід!!!

Хлопці побігли за нею, ледь ухиляючись від столів та стільців, що почали рухатися в хаотичному порядку.

Алевтина Кузьмівна, незважаючи на важке тіло, пронеслася вестибюлем зі швидкістю локомотива, і вискочила за двері.  Тіло вахтерки звалилося вниз, немов за дверима не було чотирьох ступенів і широкого асфальтованого під'їзду.  Відчайдушний крик вдарив по вухах, але швидко став стихати, віддаляючись і розчиняючись в просторі.

Клим біг слідом за вахтеркою, але зупинився на вході, не дивлячись на коливання підлоги і з гуркотом падаючі зі стін стенди і портрети.  Він уперся руками в дверну раму, не пропускаючи товаришів.

 - Пр-р-р-р!!!  Стояти!!!

Студенти зупинялися, прилипали носами до скла, намагаючись розгледіти, що ж там, на вулиці.  А там не було нічого.  Точніше, нічого знайомого.  Ні будівлі інституту, яка повинна була знаходитись зовсім поруч, ні асфальтованого двору, ні каштанів уздовж дороги... Дев'ятиповерховий гуртожиток, злегка похитуючись, летів у просторі.  І навіть не серед хмар.  Навколо громадилися пухкі сірі купи, схожі на манну кашу.  Частинки незрозумілої маси злітали, наче підхоплені вітром, і билися в скло, залітали у відкритий дверний проріз, осідали на волоссі та одязі...

 - Приїхали ... - прошепотів Клим.

Любі друзі!  Якщо вам цікаво, як студенти до такого життя докотилися, і що чекає їх далі, сміливо додавайте книгу в бібліотеку.  Також мені будуть приємні репости, коментарі та оцінки «Подобається».  Читайте із задоволенням!  На моїй сторінці вас чекають книги в інших жанрах.  Було б цікаво дізнатися, який жанр вдається мені найкраще.  І, звичайно, підписуйтесь на оновлення!  У мене ще чимало цікавих задумок.